Коли мені було чотири роки, тато пішов від нас до іншої жінки, мати почала випивати і одного разу, привела в дім чоловіка, дядю Вітю, інформує Ukr.Media.
Дядя Вітя, був алкашем, але мама вірила, що він кине пити, влаштується на роботу і у нас все буде добре. Дядя Вітя, пити кидати не збирався, навпаки, мама стала більше випивати разом з ним, допилась до того, що її вигнали з роботи.
Грошей у будинку не було, правда на пляшку завжди знаходилося так і друзі до них приходили з випивкою, а іноді і закуску приносили. Коли на столі залишалося, що небудь, тоді мені вдавалося, хоч чимось перекусити і то якщо вітчим не знаходив своєї закуски, починав кричати на мене, щоб я не сміла нічого чіпати.
Мама намагалася за мене заступитися, допомогти чим-небудь, але вітчим кричав на неї, а щодо мене казав: дитячий будинок її здай, я не збираюся її годувати. І одного разу, я потрапила в дитбудинок.
Там я отримала гарну освіту, вступила до інституту і закінчила його з відзнакою. Держава виділила мені квартиру, мені вдалося влаштуватися на гарну роботу, але не відразу.
По початку, працювала офіціанткою в кафе, неподалік від будинку. Пізніше мене помітила господиня кафе і оцінила мої знання. Після цього, моя кар'єра пішла в гору. Всього за рік, від простої офіціантки я піднялася до керуючою кафе, а через три, я вже керувала цілою мережею ресторанів.
Одного разу я їхала з роботи і моя машина застрягла в снігу. На вулиці було вже пізно і попросити допомогти було нікого і я вже збиралася дзвонити в техдопомогу, як раптом з темряви вийшли два чоловіки.
Це були два бомжа, чоловік і жінка, вони запропонували мені допомогу за невелику плату.
Коли мою машину виштовхали, я заплатила і поїхала далі. По дорозі додому мене мучило одне питання: Де я могла бачити цих людей?
Я довго згадувала, звідки я їх знаю? І я зрозуміла, що ці бомжі, мої мама і вітчим. Я різко загальмувала, і встала, як укопана по серед дороги.
Я ніяк не могла вирішити, що мені робити далі? Ще трохи постоявши, я розвернула машину і поїхала назад.
Мати з вітчимом попалися мені по дорозі. Я зупинила машину і попросила матір сісти в машину. Мама мовчки сіла, хоча раніше не впізнавала мене. Вітчим залишився на узбіччі дороги.
Коли ми приїхали додому, я відмила маму, дала їй чисті речі і коли ми сиділи на кухні, мама запитала: Хто ви? І чому ви мені допомагаєте?
- Я твоя дочка, мама і не хочу поступати з тобою так, як ти зі мною поступила. Якою б ти не була, але ти все одно моя мати.
Мама подивилася мені в очі тихенько заплакала.
- Я знаю, після того, що я зробила, пробачити неможливо, але все одно спробуй, якщо зможеш, пробач мене,- сказала мама і зібралася йти.
Я зупинила її і сказала: Тебе я зможу пробачити, а ось вітчима ніколи.
Тепер мама живе у мене, її тепер не впізнати. Мама перестала пити, ми відновили всі її документи і зробили пенсію, у підсумку я змогла пробачити свою маму.
