Чи підходили ви до акуратно пофарбованого паркану вашої зони комфорту? Фліртували з нею - привабливою і, в той же час, болісною перспективою вийти за межі свого теплого болітця? Я дуже сподіваюся, що коли ви дочитаєте цю статтю до кінця, то вже зможете зробити перший крок за хвіртку. Не виключено, що для вас цей крок стане справжнім стрибком. І це прекрасно!
Яким чудовим може бути флірт, адже ви можете прожити все життя і так і не дізнатися, наскільки ви можете бути привабливими для інших людей, наскільки прекрасними в їх очах. Чому? А тому що ховаєтеся в затінку своєї зони комфорту, не дозволяючи іншим дізнатися вас ближче. Більшість з нас у щоденному житті схильні ховатися від контактів і взаємодії з іншими людьми в своїх «захисних міхурах», визираючи звідти тільки в разі крайньої необхідності. Тільки навіщо ми ховаємося, від кого захищаємося?
Ми боїмося, що хтось зробить нам боляче або образить наші почуття? Або боїмося, що доведеться щось міняти або змінюватися самим? Справжня іскра інтересу між людьми - не такий вже частий подарунок долі. Не пропускайте можливості зблизитися з кимось, дозвольте собі пізнати інших людей, дозвольте їм відкрити вас для себе, інформує Ukr.Media.
Можливо точка, де ви зараз є, це не те місце, де ви повинні бути. А що якщо саме підходяще місце для цього - Австралія? Чи Японія? Чи Нігерія? Ірландія? Цей світ придуманий для того, щоб ми відкривали для себе. А зовсім не для того, щоб ми приросли до обмеженої ділянки землі, як гриби, не виглядаючи далі сусіднього пенька. Чим далі ви зможете пройти - тим більше дізнаєтеся про світ і про себе. Але для цього треба вийти з зони комфорту - це основна умова.
Ваші кістки зроблені не з заліза, але ви набагато сильніші, ніж думаєте. У всіх нас є свого роду «компас» запобігання ризиків. Завдяки йому ми не пливемо просто на скелі, уникаємо емоційних потрясінь, не кидаємося в океан не дивлячись. Але в той же час людина, за своєю природою, надзвичайно цікава. Іноді її просто розпирає від цікавості.
Нам страшенно хочеться знати, що буде, якщо... Що станеться, якщо ми піднімемось на цю гору? Отримаємо відповідь на своє питання? А якщо впадемо - зломаємося чи підемо далі? Ви не зламаєтеся. Більше того, є така штука: якщо ви впадете і покотитеся, але відчините очі, то з подивом виявите, що відчуваєте себе так, ніби летите.
Ви зовсім даремно не вірите людям, вони набагато кращі. Коли ви ховаєтеся в зоні комфорту, то встановлюєте самі собі обмеження, та ще й потім ображаєтесь, що вас ніхто не цінує і не помічає. Але варто зробити один маленький крок за межі зони комфорту, дозволити собі розкритися, і ви будете здивовані, що вас люблять, цінують, і обожнюють.
Що стосується ваших власних досягнень - вони є і будуть, треба тільки гарненько відполірувати їх після нудної і тьмяної зони комфорту.
Коли людина отримує шанс стати чудовим, він стає прекрасним. Коли мова заходить про те, щоб попросити когось про допомогу, багато хто з нас миттєво перетворюються у героя «Володаря кілець» Голлума. Ми в жаху і паніці вигукуємо: «Ненавиджу!» Ми віддамо перевагу сидіти в своїй зоні комфорту, впиваючись стражданнями і сльозами, ніж дозволимо собі довіряти світу, повіривши в те, що він може бути привітним і доброзичливим.
Правда полягає в тому, що кожен божий день у всьому світі незнайомі люди допомагають іншим незнайомим людям найнеймовірнішими способами (матеріально, морально, духовно, навіть просто співчуваючи).
Ми з вами всі потрапляємо під це визначення - «незнайомці». Ми всі незнайомі один одному в цьому світі. Ціла армія незнайомців. І наша допомога один одному - це неймовірно потужний ресурс.
Але якщо ви віддаєте перевагу нікому не довіряти і ненавидіти авансом всіх і все, то позбавляєте людей можливості проявити свою здатність допомагати іншим. Ви також позбавляєте можливості себе проявити свої найкращі якості.
Помилятися - не страшно, хіба що ви робите це навмисно. Деякі люди вважають за краще не висовуватися зі своєї нірки, щоб не помилитися у чомусь або комусь. Це може стосуватися різних зон нашого життя: спорту, політики, соціальної активності... можна перераховувати до ранку. Але суть одна: ви замикаєте в свого роду Ехо-камері.
У цій Ехо-камері ми уловлюємо тільки відгомони всього, що відбувається ззовні. Ми так боїмося дискомфорту, розчарувань, що позбавляємо себе радості дізнатися, що ж відбувається за межами нашої камери. Ми позбавляємо себе життя...
Любов не сидить і не чекає, поки ми її знайдемо. До неї треба дорости. Любов вимагає багато чого. Вона не терпить стагнації, нудьги і пасивності. Вона вимагає енергії та активності побільше, ніж на військових навчаннях морських котиків. Це означає, що набагато легше витирати заплакані очі і червоний ніс, страждаючи від того, що навколо вас немає гідної кандидатури, що вас ніхто не полюбить, що ви завжди будете незрозумілими і самотніми.
Комфорт породжує не що інше, як дискомфорт. Ми сидимо в своїх зонах комфорту, ми відбиваємося від будь-яких спроб витягнути нас звідти, ми не впускаємо до себе нікого. Адже там, за нашими «захисними бульбашками», - сяйво місяця і сонця схід. Це як з фліртом: ви ніколи не дізнаєтеся, наскільки прекрасний хтось, поки не дасте йому шанс проявити себе. І ніхто не пізнає вас, поки ви не подаруєте такий же шанс.
