Плутати їх з людьми шизофренічних нахилів в корені невірно!

Таких людей небагато, 1-2%. Вони не люблять, коли до них наближаються надто близько, і часто відлякують людей своєю особливою поведінкою. Багато хто вважає їх «не такими». Але вони звикли до цього, інформує Ukr.Media.

Люди шизоїдного типу особистості в якості захисного механізму використовують відстороненість. Вони йдуть — від людей, в самотність, у світ власних фантазій.

Вони частково або повністю замкнуті від зовнішнього світу, примудряються практично не контактувати з ним, хоча постійно там перебувають. Вони дивляться тільки на те, що твориться у них «всередині». Ставлення таких людей до громадської думки не дозволяє їм нормально відкрито виражати емоції і громадську думку. У свідомості йде постійний багатогранний розумовий процес, який навколишні ніколи не зрозуміють, але ось відкрито висловити його людина з таким темпераментом не може. Будь-яка їх дія спрямована на відокремлення, через що їх внутрішнє его стає дедалі більше, досягаючи неймовірного рівня цинізму, через що вони тримаються відокремлено. Оточуючі вважають шизоїдів надто дивними, навіть може неадекватними.

Шизоїдність, усупереч поширеній думці, зароджується не сама по собі, відбувається якийсь фактор в ранньому віці, якийсь стрес. Людина може стати шизоїдом навіть в зрілому віці, якщо колектив змінити різко, на невідповідний тій людині. Але зазвичай, раннє дитинство змушує замкнутися на собі, і дитина отримує зрушення в область шизоїдності, тут може бути і недостатня увага батьків. Серйозним поштовхом є неблагополучна сім'я, де діти якісь «козли відпущення», тут дитина — воїн в полі, на свій страх і ризик, змушений «натягувати» відносини. Дитина замикається, йде від зовнішнього світу, якщо це ще й в умовах стресу, то дитина повністю замикається і виходить та сама соціально неактивна одиниця.

Для кожного необхідно відчувати крило дорослого, здатне пригріти, в іншому випадку маленька людина починає шукати в собі сили протистояти зовнішньому світу.

Як висновок, шизоїдами стають в кілька етапів, знаючи, як це відбувається, можна не допустити проблем.

У ранньому віці такі діти не потребують на собі великого акценту уваги дорослих, їхні ігри проходять на самоті, батьки — не авторитетні для них. Йдучи на рівні з іншими, вони є геніями. Зовсім маленькими, вони ведуть вкрай зарозумілий діалог з іншими, присутнє повне протиріччя думки оточуючих. Такі діти не виявляють емоцій, вони цінують лише продуктивне спілкування. У підлітковому віці на таких дітей починається тиск, в результаті якого вони остаточно і безповоротно замикаються на своєму его. Проблема ж полягає в тому, що з цього стану людині практично неможливо вийти і це дуже заважає по життю.