Історія усвідомленої реакції на критику почалася ще в 1986 році, коли американський психолог і головний редактор журналу «Харизма» Джемі Бакінгам написав книгу «Справляючись з критицизмом». Головний інсайт — агресію краще переводити в жарт, інформує Ukr.Media.
Це стало поштовхом для плеяди психологів. І з того часу усталилася думка, що конструктивна критика — потужний імпульс для розвитку (особистісного, професійного, соціального тощо).
Але чому її непросто прийняти?
Психологи пояснюють: ми, люди, — істоти соціальні та дуже потребуємо схвалення. Визнання оточуючими наших заслуг — дорівнює любові. А критика — річ прямо протилежна. Тому чути її досить непросто. Але якщо позбутися бажання почути похвалу від людей, думка яких для нас важлива — начальники, колеги, знайомі — то до критики цих людей буде простіше ставитися.
Перевести критику в дискусію
Якщо співрозмовник використовує критику як інструмент маніпуляції, то його мета — ваша реакція. Інший випадок — коли співрозмовник через недобрі слова прагне до домінування. Якщо ви починаєте виправдовуватися — то опонент таки домігся свого. І останнє — буває, що співрозмовник конструктивний, і реально вказує на важливі речі, але у відповідь виривається хвиля обурення. Згодом втрачається шанс поліпшити ті або інші навички. Кожен випадок не вселяє особливого ентузіазму.
Як бути? Зробити глибокий вдих і поставити відкрите питання. Наприклад, «Спасибі, що поділилися своєю думкою. Що варто було б зробити, щоб уникнути цих помилок?». Далі можна з холодною головою вирішити, чи була ця інформація корисною чи ні та розпоряджатися нею за бажанням. У всякому разі, так радять психологи.
Уникати «без тебе знаю», «це не так», «неправда»...
Ці слова однією своєю присутністю в нашому житті здатні розпалити сварку. Але об'єктивно, якщо людина так чи інакше стикається з критикою, то вона дійсно може чогось не знати.
Але! Критика завжди атака, і ми підсвідомо хочемо захищатися, тому ненароком вживаємо всі ці слова. Тоді як замість них буде краще говорити: «так, я бачу», «зрозуміло», «цікаво». Всі вони демонструють внутрішній стрижень і допомагають вжитися в образ людини, яка спокійно реагує на критику, якою можна стати за звичкою.
Не піддаватися параної
Нормально, що критика псує настрій. Але ненормально прокручувати почуте цілодобово, тижнями та місяцями. Часто буває, що критик починає здаватися лиходієм з фільму жахів, мета якого — зачепити ваші почуття і розтоптати вашу самооцінку.
У таких випадках корисно згадати власну критику в адресу інших. Хіба ви горіли ненавистю, коли казали, що підібраний відтінок невірний? Вказували на помилки? Ні, звичайно, ви відразу фокусувалися на інших речах, якими переповнене життя. Так і з іншими.
Не вибачатися
Якщо тільки випадково не зачепили чиїсь почуття. Важливо враховувати, що критика носить чисто суб'єктивний характер, з якою можна і не погоджуватися. Краще ввічлива відповідь на зауваження — «Спасибі, врахую». А далі як звичайно можна вирішити, була користь у словах спікера чи ні.
Вміти залишати критику поза себе
Найбільш жорсткий критик сидить глибоко всередині. Зазвичай розмова з босом триває від сили 20 хвилин, але згодом внутрішній монолог може розтягуватися тижнями.
