Як би ми не намагалися бути ідеальними мамами, нашим дітям все одно буде що розповісти своєму психотерапевту. Проте перетворити дитинство на гарний період без травм і важких спогадів все ж таки можна, інформує Ukr.Media.
Як виховати здорову особистість з маленької дитини, не порушуючи її меж і не допускаючи вседозволеності? Щоб це зрозуміти, ми вивчили чимало статей досвідчених дитячих психологів. І ось які поради знайшли.
Не брешіть
Що б не сталося, не обманюйте свою дитину. Довіра народжує відповідну довіру. І якщо у якусь мить дитина або підліток упіймає вас на брехні, то ви втратите найважливішу опору у взаємовідносинах.
Простий приклад. Якщо у родині горе, і помер хтось із рідних, не обманюйте дитину, кажучи, що ця людина поїхала. Так, смерть — це складно, але, прагнучи захистити малюка (або ж самим уникнути важкої розмови), ви ризикуєте втратити його довіру. Колись правда спливе, і від цього буде лише гірше.
Навчайте власним прикладом
Від осики не слід чекати на апельсини. Усі діти копіюють поведінку батьків. Можна годинами розповідати про користь читання, але якщо ані мати, ані батько не полюбляють читати, то з чого дитині це любити?
Те ж саме з їжею і харчуванням. Коли ви забороняєте солодке, а самі тоннами їсте шоколад, дитина припиняє сприймати заборону. А ваша відповідна агресія для неї буде просто не зрозумілою. Чому вам можна, а їй ні? Такий самий принцип працює щодо алкоголю і цигарок.
Довіряйте
Не можна порушувати особисті межі. Читання щоденників, повідомлень у соціальних мережах до них теж належать. Якщо ви хвилюєтеся за свою дитину, краще поговоріть з нею. Але лізти в особистий простір без запрошення — табу. Більше довіри — і дитина сама захоче вам розповісти, що її хвилює. Якщо ж лізти напролом, є ризик домогтися зворотного ефекту.
Не забороняйте
Якщо ви подарували синові новий планшет, то тоді не забороняйте грати у нього. Це ж тепер не ваша річ, а його.
Перегляньте тактику покарання. Забороняючи чимось користуватися або обмежуючи пересування дитини, ви не лише порушуєте її межі, але й показуєте, що у суспільстві така поведінка — норма. Правий той, хто сильніший.
Спробуйте поговорити, пояснити, дізнатися і, зрештою, зрозуміти. Не завжди на це вистачає терпіння, і після важкого робочого дня набагато легше позбавити привілею у якості покарання за погану оцінку, ніж сісти й дізнатися, як так сталося, що дитина її отримала. Можливо, винна зовсім не вона?
Поставте себе на місце дитини. Якщо ви раптом не встигнете здати проєкт на роботі, а за це вас позбавлять власного автомобіля або змусять віддавати мобільний перед входом до офісу. Як вам таке?
Поважайте
У кожної людини є свої потреби й погляди. Навіть якщо ваші погляди не збігаються з поглядами вашої дитини, то це зовсім не привід вважати, що ви праві, а вона ні. Почувши вперше від сина чи доньки "ні" у відповідь на ваше прохання, ви починаєте злитися. Караєте, викликаєте почуття провини або ж чогось позбавляєте. А тепер замисліться. Ви хочете виростити безвідмовну закомплексовану людину, яка боятиметься сказати комусь "ні"?
Вміння говорити "ні" є вкрай важливим і цінним. Не поспішайте лаяти, прийміть відмову з повагою. Навіть якщо ви не згодні. Якщо ж питання важливе і принципове — спробуйте пояснити й переконати, але не тисніть і, тим більше, не викликайте почуття провини.
Не ігноруйте
Коли вам довіряють щось особисте і важливе, не відмахуйтеся від цього. Звичайно, дитячі проблеми у ваших очах виглядають наївно і не заслуговують на особливу увагу, але ж для дитини вони важливі. Тому зробіть над собою зусилля і спробуйте заглибитись у взаємини між першокласницями. Можливо, ваша донька страждає від глузувань? Чи син не може знайти сили зізнатися у коханні до сусідки по парті.
Не кажіть: "Знаєш, скільки у тебе ще таких Кать буде!". Ви не знаєте цього напевно. Зараз для нього важлива Катя, тоді й вам варто про неї подумати. Це додасть дитині впевненості й вибудує довірчі відносини.
Насильство — не вихід
Є одна дуже повчальна історія, розказана у 1978 році під час вручення "Премії миру" у Німеччині. Дитяча письменниця Астрід Ліндґрен згадала свою давню розмову з дружиною пастора, яка не вірила у фізичні покарання і їх користь, але сама одного разу не змогла встояти.
Початок двадцятого століття був не найкращим часом для дітей, яких часто карали різками не лише вдома, але й у школі. І ось ця дружина пастора, впевнена, що бити — не означає виховувати, якось сильно покарала 4-річного сина. Для цього вона відправила хлопчика у двір і сказала, щоб він сам знайшов палицю, якою отримуватиме покарання.
Сина довго не було, а коли він повернувся, його обличчя було залите сльозами. Хлопчик сказав: "Мамо, вибач, я не знайшов палицю. Але я приніс камінь, який ти можеш у мене кинути". У цю мить жінка усвідомила, як виглядає ситуація в очах її дитини. Мама хоче зробити малюку боляче, тож яка різниця, чим вона це зробить. Відтоді камінь лежав вдома на полиці як нагадування, що насильство — це не вихід.
Якщо дитина зробила помилку, то не треба її одразу карати. Краще поговоріть і поясніть, у чому причина вашого невдоволення. А потім дозвольте їй виправити те, що вас настільки розсердило. Якщо замислитися і відкинути емоції, то немає нічого такого, що могло б виправдати насильство.
Пам'ятайте, що неслухняні, депресивні й замкнуті підлітки виростають невипадково. Це ті самі діти, яких били без пояснень, карали без вагомої підстави й позбавляли права на власні межі.
