Пам'ять багато в чому залежить від контексту, як зовнішнього, так і внутрішнього. Скажімо, у незвичайній обстановці ми запам'ятаємо все, що робили, навіть якісь рутинні речі, які зазвичай зовсім не затримуються в пам'яті. З іншого боку, на пам'ять явно впливають емоції, як хороші, так і погані, причому сильні емоції можуть позначатися на пам'яті по-різному — іноді з-за них все друкується в мозок чи не назавжди, а іноді через емоції ми насилу можемо пригадати, що робили і що взагалі відбувалося, інформує Ukr.Media.
Один з факторів, що впливають на пам'ять, — це нагорода. Все, що пов'язано з винагородою, запам'ятовується особливо добре, але, хоча позитивний вплив нагороди на пам'ять відомий давно, не цілком зрозуміло, як довго такий вплив триває і в деталях працює психологічний механізм, що зв'язує нагороду і пам'ять. Щоб з'ясувати це, дослідники з Женевського університету, Університету Торонто і Вейцмановського інституту поставили експеримент, в якому близько трьох десятків добровольців повинні були вказати, як пов'язані між собою якісь персонажі і якісь об'єкти.
Виглядало це так: людині показували персонажа і на вибір два предмета, і потрібно було сказати, який предмет відповідає персонажу. Тут можна було вгадати, або не вгадати, і за кожну правильну відповідь учасник експерименту отримував очко, якщо ж він не вгадував, то очко втрачалося; зароблені очки потім перетворювались в реальні гроші. Очевидно, дослідники могли довільно визначати, наскільки успішно зіграє людина: її дозволяли вгадати майже все, або майже нічого, або п'ятдесят на п'ятдесят.
Через двадцять хвилин після першого раунду потрібно було пройти другий — знову потрібно було вгадати асоціацію між персонажем і предметами, щоб заробити додаткові очки. Але тепер учасники експерименту могли пригадати, які зв'язки правильні, а які неправильні — вони ж тільки що грали. Якщо нагорода підсилює пам'ять, то можна було очікувати, що у другому раунді найкраще зіграють ті, хто в першому отримав найбільше грошей — вони повинні були краще інших запам'ятати зв'язки між картинками.
Учасники експерименту грали в гру, перебуваючи в апараті магнітно-резонансної томографії — так вдалося побачити, що, згадуючи асоціації, мозок підключав не лише звичайний центр пам'яті гіпокамп, але і ще одну область, яка входить в систему підкріплення і яка відповідає за задоволення від нагороди і за мотивацію. Однак, як йдеться в статті, найкраще пам'ять спрацювала у тих, хто отримав помірну нагороду, не найменшу, але і не найбільшу. Занадто легка гра, винагорода, яка надто легко дісталася не мотивували мозок на запам'ятовування. У цьому сенсі можна сказати, що пам'ять посилюється від чесної нагороди — тобто від такої, на яку дійсно витрачені якісь зусилля, а не від тієї, яка дісталася майже задарма.
Автори роботи наводять такий приклад: уявіть, що ви шукаєте ягоди або горіхи в лісі. Якщо горіхів чи ягід мало, то запам'ятовувати місця, де ви їх знайшли, немає ніякого сенсу — тут ви не наїстеся, і краще пошукати інше місце, де їх багато. Якщо ягід і горіхів дуже багато, то запам'ятовувати, де їх можна знайти, знову ж таки немає сенсу, тому що вони є скрізь. А ось якщо горіхів і ягід не дуже мало і не дуже багато, то тут вже можна напружити пам'ять — це того варто.
З практичної точки зору, отримані результати стали б в нагоді у педагогіці, де часто буває потрібно мотивувати дитину (та й не лише дитину) на навчання. Звичайно, багато викладачів та педагогів і раніше, швидше за все, знали, що якщо учень долає під час навчання якісь когнітивні перешкоди, то матеріал він запам'ятовує краще. Але з допомогою психології і нейробіології, можливо, вдасться створити метод, що дозволить для кожного окремого учня точно визначати, які зусилля йому варто зробити і яку нагороду отримати, щоб його пам'ять працювала найкращим чином.
