Чому маленькі діти бувають жадібними?

Нерідко багато батьків помічають, що їх малюк вперто не хоче ділитися своїми іграшками, солодощами, місцем в пісочниці з іншими дітьми.

Буває, мамам доводиться червоніти за своїх крихіток в гостях або на дитячому майданчику, коли багряний від напруги, маленький власник кричить одноліткам "не дам!" і ховає за спину відерце або цукерку. Або запроторює свої іграшки від брата (сестри), категорично не бажаючи дати «ненадовго», «просто пограти», інформує Ukr.Media.

У чому причини?

У психології дитячого віку

До 1,5-3 років поняття «своє/чуже» у малюка ще не сформоване. Весь осяжний ним світ він вважає частиною себе.

До 2-2,5 років малюк вже усвідомлено вимовляє слово "моє!" і перестає говорити про себе в 3-му обличчі. Починається формування кордонів свого світу, що поділяють всі об'єкти на «своє» і «чуже». Слово "моє" — це позначення його особистого простору, що включає все, що дороге і потрібне для виживання.

До 3-х років малюк набуває здатність говорити «ні». При відсутності такої здатності малюкові буде важко стверджувати свою індивідуальність в майбутньому.

Після 3 років починається новий етап соціалізації дитини. На передній план виходить спілкування, в лексикон дитини входить слово «ми». Іграшки та особисті речі стають інструментами, що зв'язують це спілкування. До малюка приходить усвідомлення, що ділитися — це розташовувати до себе людей, а скупитися — значить, налаштовувати їх проти себе.

Тому лаяти малюка в цьому віці за жадібність не слід. Потрібно прищеплювати йому радісне почуття спільності з рештою світу, допомогти вперше випробувати радість від дарування, від безкорисливої спільної «праці» з будівництва «будиночка» з піску, навчитися отримувати задоволення від щасливої посмішки інших. Так закладаються основи великодушності.

У віці 5-7 років жадібність — це свідчення внутрішніх проблем. Батькам слід проаналізувати свої методи виховання

Фахівці виділяють кілька основних причин жадібності в дошкільному віці (та й більш пізніх періодах):

  • Дитині не вистачає батьківської любові, уваги, тепла.
  • Малюк живе в неповній родині і, сумуючи за спілкуванням з татом, сприймає його подарунки як особливо цінні, і в цьому випадку жадібність стає природним наслідком ситуації.
  • Ревнощі до братів (сестричок), найчастіше — до молодших. Якщо їм дістається більше уваги і батьківської ласки, то дитина автоматично висловлює свою образу проявами жадібності і агресивності стосовно брата (сестри).
  • Життя в бідності, коли іграшка — розкіш для дитини, і вона боїться, що в чужих руках вона буде зламана, зіпсована, та й помічає, наскільки краще забезпечені всім необхідним інші діти (сучасні ігри, спортивний інвентар, поїздки з батьками в дитячі розважальні центри і т.д.).
  • Сором'язливість, нерішучість дитини, коли єдині «друзі» скутого, хворобливого малюка — його іграшки. Тому і ділитися ними він, звичайно, не хоче.
  • Зайва ощадливість матері і батька, скупість і сувора звітність в будинку за кожну річ. Зрозуміло, що малюк настільки переживає за збереження і цілісність дорогих йому іграшок, що нікому не дозволяє їх чіпати.

Рекомендації батькам:

1. Не докоряйте і не лайте маленького «жаднюгу» — усувайте причини, які ведуть до укорінення цієї патологічної якості. Проаналізуйте уклад сім'ї, своє ставлення до речей, яке місце вони займають у вашому психологічному просторі. Чи не зберігаєте ви столітній мотлох в бабусиних скринях, чи не трясетеся над кожною річчю в будинку, дорожачи ними більше, ніж близькими людьми.

2. Чітко відокремлюйте жадібність дитини від її нормального природного бажання — захистити свою територію, відстояти свої права або свою індивідуальність. Не можна відняти у свого малюка іграшку і дати її карапузові з пісочниці, який плаче, проти волі своєї дитини. Дитиною це прирівнюється до зради. Потрібно пояснити її, чому важливо ділитися, і зробити так, щоб малюк сам цього захотів.

3. Формуйте у дитини широту душі власним прикладом: допомагайте тим, хто потребує допомоги, годуйте кинутих тварин в розплідниках, діліться зі своїм малюком всім — шматочком торта, думками, домашніми турботами і відпочинком.

4. Не вішайте на дитину ярлик «жаднюга» і не перегинайте палицю в демонстрації свого неприйняття цього почуття : «ти — жаднюга, і мама з тобою дружити не буде». Це відверта маніпуляція. Малюк в такій ситуації готовий на що завгодно, аби мама з ним "дружила".

5. Не соромте дитину при оточуючих: "всі будуть думати, що ти — жаднюга, ф-фу!" Так ви виховаєте людину, яка буде залежати від думки сторонніх людей. Навіщо дитині морочити голову, що про неї подумають оточуючі? Дитина повинна думати про те, щоб перед самою собою залишатися чесною, доброю і чуйною.

6. Заздалегідь готуйте дитину перед прогулянкою або походом в гості, що «там будуть дітлахи». Візьміть з собою іграшки, якими йому не шкода поділитися.

7. Хваліть дитину за доброту. Нехай вона запам'ятає, що мама радіє, коли вона з кимось ділиться іграшками або коли допомагає стороннім дітям і дорослим.

Хороший батько — він і хороший учитель життя для своїх дітей. Якщо ви все робите правильно, жадібність пройде сама.