Напевно, багатьом знайома ситуація: ми, здавалося б, до найдрібніших подробиць згадуємо про якусь подію, і раптом з'ясовується, що цього ніколи не відбувалося! Йдеться про досить поширений феномен помилкової пам'яті, інформує Ukr.Media.
Ефект "дежавю"
Один із різновидів помилкових спогадів пов'язаний з ефектом "дежавю". Часом людині в абсолютно новій для неї ситуації здається, що вже колись із нею щось подібне відбувалося, наприклад, що вона колись уже бачила цей будинок або зустрічала цю людину. За статистикою, хоча б раз у житті подібне траплялося з 97% населення земної кулі.
Сам термін "дежавю" був введений у кінці XIX століття французьким психологом Емілем Буараком, який уперше вжив його у своїй книзі "Психологія майбутнього". З французької цей вислів означає "вже бачене".
Пізніше Зигмунд Фрейд спробував пояснити ефект "дежавю" як спогад про реальний досвід, який виявився травматичний і з часом був "загнаний" у підсвідомість.
Французький філософ Анрі Бергсон вважав, що дежавю — це спотворене сприйняття реальності: нам тільки здається, що ми згадуємо минуле.
Виявилося, що чим вище рівень освіти та інтелекту, тим частіше проявляється ефект дежавю. Серед молодших школярів він був зафіксований тільки у 48%, а ось серед людей, що мають наукові ступені — у 81% випадків.
Мабуть, це пояснюється тим, що у високоінтелектуальних людей мозок здатний обробляти величезні обсяги інформації, що призводить до "збоїв".
Нещодавно група дослідників із Массачусетського технологічного університету прийшла до висновку, що в "дежавю" винна скронева частка головного мозку — зубчаста звивина гіпокампу. Саме завдяки даній ділянці мозкової кори ми здатні відрізняти минуле від сьогодення, а нові враження від уже баченого.
Коли в наш мозок надходять візуальні образи, гіпокамп тут же порівнює їх із "базою даних": чи було вже в нашому житті щось подібне, чи це відбувається вперше? Але через стрес, втому або несприятливі зовнішні умови (коли нам дуже жарко, холодно, в атмосфері занадто високий або низький тиск) цей механізм дає збої, і гіпокамп говорить нам: "так, це вже було", хоча цього не було.
Дежавю також може спостерігатися при депресії, розладах центральної нервової системи і деяких психічних захворюваннях. Помічено, що в епілептиків такий стан часто передує припадкам. Воно може бути і ознакою пухлини мозку.
"Імплантовані" спогади
Ще в 70-і роки минулого століття в США була порушена маса судових справ, пов'язаних із насильством у родині. Люди "згадували", як у дитинстві піддавалися фізичному та інтимному насильству з боку когось із родичів. Але розслідування не підтвердило цих фактів. Мабуть, усі "позивачі" перебували в якомусь прикордонному стані психіки, в якому вони нафантазували собі вигадані події, повіривши, що це дійсно з ними було.
Численні експерименти показали, що між пам'яттю і роботою уяви немає особливої різниці. Якщо людині вселяли під гіпнозом, що з нею щось відбувалося, або ж просто наполегливо переконували в цьому, то вона найчастіше починав сприймати вигадку як факт своєї біографії.
Це довела команда британських психологів на чолі з Джулією Шоу. Для експерименту вчені відібрали 60 студентів-добровольців, які ніколи раніше не здійснювали правопорушень. Спочатку дослідники попросили їх батьків заповнити анкети з питаннями про отроцтво нащадків, а потім провели зі студентами три інтерв'ю по сорок хвилин кожне, з інтервалами в кілька днів.
Під час інтерв'ю випробуваним розповіли про те, які проступки ті нібито здійснювали в підлітковому віці. Йшлося про злочини різного масштабу, такі, як бійка, злодійство і навіть збройний напад. До моменту третього інтерв'ю вченим настільки вдавалося переконати добровольців у тому, що ці епізоди в їхньому житті дійсно мали місце, що ті самі починали пригадувати подробиці "злочинів".
"Як показало наше дослідження, дуже легко створити у людини помилкові спогади про злочин, — прокоментувала Джулія Шоу. — Для цього достатньо підкинути їй кілька вигаданих деталей, на тлі реальних — і людина не просто повірить у свій проступок, а й розповість про нього нові дані".
Як "перезаписати" пам'ять?
Групі дослідників вдалося відкрити генетичний механізм запам'ятовування інформації. З'ясувалося, що коли люди щось запам'ятовують і коли вони згадують раніше засвоєні відомості, в них "включаються" одні і ті ж гени. Вченим спало на думку, що при цьому більш ранні спогади стираються і замінюються новими.
Вони вирішили перевірити, чи не можна видаляти окремі фрагменти пам'яті назовсім. Зараз розробляються методики стирання травмуючих спогадів шляхом занурення у віртуальну реальність і впливу на мозок спеціальних речовин, що блокують функцію "перезапису". А надалі, ймовірно, з'явиться можливість впроваджувати в людський мозок будь-яку інформацію, яка буде сприйматися нею як власні спогади.
