"У моєї дитини немає друзів", "у моєї дитини не виходить дружити, його весь час використовують", "моїй дитині не потрібні реальні друзі, його цілком влаштовує дружба з крутим хлопцем з комп'ютерної гри", "для моєї дочки найкраща подруга — це я, її мама, тільки мені вона довіряє всі свої секрети", "моя дитина уникає нових знайомств, у неї немає ніякого прагнення заводити собі друзів"... подібні фрази доводиться чути досить часто від батьків. І це проблема насправді набагато серйозніша і глибша, ніж може здатися на перший погляд. Якщо батьки вчасно її виявлять у своєї дитини, а психолог грамотно діагностує, то ймовірність того, що правильно підібране опрацювання дасть позитивну динаміку, зростає багаторазово, інформує Ukr.Media.
Проблема позначена. Що далі?
Які ж кроки потрібно зробити батькам? Що робити, якщо раптом ви стали помічати симптоми цієї "антидружби" в своїй дитині? Як і чим допомогти своєму чаду пізнати цю найважливішу область міжособистісних відносин під назвою "дружба"? Що необхідно зробити в першу чергу і чому потрібно діяти негайно? Як розібрати ситуацію на складові і виробити чіткий план дій?
Рецепт №1
Перше, що потрібно зробити, якщо стали мати місце явні прояви замкнутості дитини, її прагнення "піти в тінь" — це уважно подивитися і постаратися виділити ключові закономірності в поведінці. Тут можна буде побачити кілька причинно-наслідкових зв'язків. Наприклад, дитина відмовляється від подальшої спроби налагоджувати дружні відносини з однолітками через те, що вже отримала якісь розчарування. У наявності — невпевненість у власній індивідуальності, зниження самооцінки. Цілком можливо, що їй просто вже довелося зіткнутися з варіантом зради, яке вона болісно сприйняла. Вона намагається обмежити себе від подібних емоційних ударів, оберігає себе, посилюючи тим самим комплекс особистої неповноцінності. Тому, їй набагато комфортніше і безпечніше перебувати в відособленості від реальних відносин, проявляючи себе у віртуальному світі. Важливим негативним фактором є те, що у дитини немає повної довіри і до своїх батьків. Як кажуть психологи, "надірвана емоційна пуповина". В іншому разі, вона би вже давно поділилася своєю проблемою в надії бути зрозумілою. Подібна ситуація вимагає негайного втручання фахівця. І працювати в цьому випадку доведеться не тільки з дитиною, але і з її батьками в першу чергу.
Якщо батьки визнають і готові переглянути і кардинально змінити свою політику стосовно дитини з авторитарною, що вимагає неухильного підпорядкування, на довірчу і партнерську, то позитивний результат у розв'язанні цієї проблеми не змусить себе чекати. Тут, головне, донести до батьків, що всі страхи дитини зробити помилку, не виправдати батьківських очікувань, боязнь вийти за рамки "зручної дитини" — це і є основна причина того, що дитина відчуває страх, почуття провини і невпевненість. І все це вона неусвідомлено проєктує на взаємини поза своєю сім'єю. Боїться зробити зайвий рух, щоб не зіпсувати думку про себе з боку однолітків. Тому, дитині набагато комфортніше дружити "з самим собою" і "не впускати" в цю дружбу сторонніх. Прояв інтровертивного характеру, помноженого на авторитарний вплив з боку батьків на обличчя. З цим треба працювати фахівцеві.
Рецепт №2
Батькам є сенс ретельно розібратися і з'ясувати, на які саме переваги акцентується ваша дитина у виборі об'єкта для дружби. Можливо, їй комфортніше спілкуватися саме зі старшими, або, навпаки, з молодшими за віком. Таким чином може проявлятися творче начало, обдарованість і талант. Тут батькам важливо допомогти дитині не вийти з цього русла, правильно направити її увагу, допомогти в розвитку здібностей та інтересів. Але, не варто не зміщувати акцент тільки на це. Повноцінне життя дитини в соціумі не повинно йти на другий план. Комунікативні навички, вміння вибудовувати відносини за межами свого особистого простору, відкритість можливостям нових знайомств, бажання не тільки брати, а й віддавати, готовність жертвувати особистими амбіціями заради дружби. Ось ті першорядні основи, які батьки повинні поставити в розряд пріоритетних, якщо вони щиро зацікавлені в тому, щоб їх дитина змогла пізнати, що таке справжня дружба.
У цих питаннях не повинно бути лінійного і одностороннього підходу. Для кожної вікової категорії дітей є в цьому свої особливості. Але, особливої уваги вимагає саме підлітковий вік. Не втратити контакт, не втратити довіру, стати для дитини старшим товаришем, помічником, союзником, партнером і другом — ось основні завдання, від правильного вирішення яких з боку батьків або старших наставників залежить, чи зможе підліток комфортно почуватися в соціумі.
Маленькі дітки — маленькі біди?
Саме батьки повинні нести відповідальність за все це, чітко розуміючи і віддаючи собі звіт в тому, що працювати за рішенням "дитячих проблем" їм доведеться довго. Не даремно є хороше прислів'я "маленькі діти — маленькі біди" — "великі діти — великі біди" — воно працює. Але, стосовно обговорюваної теми, її можна трошки перефразувати: "маленькі діти — маленькі клопоти" — "великі діти — великі клопоти", саме клопоти, від яких батьки просто не мають морального права відхрещуватися і пускати на самоплив. В іншому разі, ймовірність того, що одного разу вони будуть задаватися розв'язання вищеозначених проблем, дуже висока.
