У вихованні, як і в будь-який іншій сфері, з часом з'являються нові тенденції, підлаштовані під дух часу. Тому не все, що було в Радянському Союзі, добре працює сьогодні, інформує Ukr.Media.
Ми звикли озиратися на покоління часів СРСР із захопленням. Їх освіта, патріотизм і професійні навички змушують пишатися і брати приклад. Але не варто ідеалізувати Радянське виховання лише тому, що ваших батьків ростив Союз. Було багато дивних і небезпечних для психіки і здоров'я дитини традицій.
Наприклад, чи знаєте ви, що молодих батьків в СРСР навчали годувати дитину за розкладом, ігноруючи голодний плач або прохання поїсти. Вважалося, що така жорстка дисципліна з самого раннього віку допоможе виховати здорових і сильних громадян не лише фізично, а й духовно.
А як вам знаменита приказка "Не можеш — навчимо, не хочеш — змусимо", якою так любить тикати покоління постарше? Теж якось жорстко звучить. А які ще радянські установки і звички у вихованні сьогодні вже неактуальні?
Занадто рано віддати дитину в садок
Ніхто раніше не замислювався, яким ударом може бути для дитини раптова поява його в дитячому саду. Багато хто, напевно, згадають історії знайомих або особисто свою про те, як перший час в садку було складно, страшно і самотньо. Взагалі, це досить сильний удар для дитячої психіки, якщо заздалегідь дитя не підготувати.
Але у радянських матерів не було часу на роздуми: робота сама себе не зробить, тому в декреті не засиджувалися. Вважалося: чим раніше віддаси дитину в садок, тим швидше вона навчиться працювати в команді і соціалізується.
Але стригти всіх під одну гребінку швидше мінус, ніж плюс. Та й в школі все одно доведеться вчитися робити все те ж саме, а, віддавши в дитсадок, дитину позбавляють більшої уваги батьків.
Змушувати малюка доїдати все, що лежить на тарілці
"Поки не доїш, з-за столу не підеш!"- знайома більшості з нас фраза, від якої хочеться здригнутися. Може, в кризові 90-і, коли з їжею і її різноманітністю були проблеми, цей вислів мав місце, але теж сумнівно.
Такими словами радянські батьки змушували спадкоємця відчувати сором за те, що той не хотів з бажанням змітати все до останньої крихти. Взагалі, така звичка з дитинства може запросто позбавити вас тонкої талії в майбутньому, а ще привести до розладу харчової поведінки. Тому що ви будете переїдати якраз через фрази, що так часто повторювалася в дитинстві. Сьогодні така установка у вихованні неактуальна.
Хвалити дитину тільки за досягнення, а не просто так
За часів СРСР дітей тримали в строгості і дисципліні, тому ні про яку похвалу без вагомих на те причин не йшла мова. Чомусь радянські вихователі вважали, що через похвали чадо обов'язково виросте самозакоханим егоїстом. А радянські громадяни в першу чергу повинні були думати про партію і державу, а не про себе.
Але за фактом відсутність компліментів збільшує ризик формування у дитини заниженої самооцінки і звички знецінювати себе і свої не настільки великі досягнення. Перехвалювати не варто, але помірні компліменти гірше точно не зроблять.
Порівнювати дитину з однолітками
Ще одна руйнівна для самооцінки юної людини поведінка, перейнята багатьма від їх мам, що росли в СРСР. Порівнювання дитини з кимось із сусідських діточок, малюків-друзів або родичів, тільки занижує думку чада про себе що ще не до кінця сформувалася. Але зате дитина чітко запам'ятовує, що вона погана, адже навколо неї всі чомусь такі ідеальні...
Якщо будете продовжувати говорити дитині, мовляв, у Маші оцінки кращі, а у Петі — фізичні здібності, виростите людину з проблемами в психіці. Хіба варті застарілі канони виховання таких жертв?
Постійно нагадувати дитині про її місце
І ще одна улюблена звичка радянських людей: не бачити в дитині особистість, у якої можуть бути власні права, інтереси і думка.
"Та ти ще дитина, так що мовчи і роби, як кажуть", "Та що ти можеш знати, ти ще такий маленький" і коронне "Знай своє місце, ти — дитина".
Такого від людей, які виросли в СРСР, можна наслухатися вдосталь. Але не варто цей радянський метод виховання переносити в сучасність. Подібні фрази псують психіку і створюють переконання, що заслужити увагу і любов близьких можна, тільки не проявляючи себе.
В результаті людина виростає без власних бажань. Для дитини ви будете великим авторитетом, якщо не станете нагадувати про "своє місце", а будете сприймати і спілкуватися на рівних.
