Примхи дитини можуть викликати різні емоції у батьків: тривогу, роздратування, провину тощо, інформує Ukr.Media.
Психологи розповіли, як правильно реагувати на капризи дитини.
І це абсолютно нормально, особливо в тому разі, якщо батьки не знають, як правильно відреагувати, відчувають розгубленість: з одного боку, хочеться бути "хорошими" батьками.
З іншого — якомога швидше домогтися того, щоб дитина заспокоїлася.
Що взагалі являють собою капризи? Як правило, коли дитина вередує, вона починає плакати, кричати.
До певного віку це наша єдина можливість повідомити батькам про наші потреби, особливо, коли мова ще не сформована, тобто приблизно до 3 років.
Після цього капризи з простого засобу комунікації за певних умов можуть перетворитися на засіб маніпуляції. Чому так відбувається?
Коли дитина плаче, природна реакція батьків — якнайшвидше виявити та задовольнити актуальну потребу.
При цьому, у малюка ще тільки-тільки починає розвиватися самосвідомість, у т.ч. усвідомлення власних потреб, тобто він ще і сам не здатен зрозуміти, чого він зараз хоче.
Від цього завдання батьків ускладнюється — потрібно насамперед правильно визначити, що саме зараз потрібно дитині: поїсти, поспати, побути на руках, в емоційному контакті тощо.
При цьому в міру дорослішання потреби дитини диференціюються, дедалі більшої значущості набувають соціальні потреби: наприклад, у контакті, обіймах, похвалі, спільній діяльності.
Для дорослого ці потреби може бути важче визначити порівняно з базовими біологічними потребами. А іноді й задовольнити їх буває важче: через зайнятість, необхідність розв'язання різних побутових завдань тощо.
Тому батьки можуть певним чином "підмінити" задоволення цих бажань іншими: наприклад, замість емоційного контакту запропонувати солодке, замість часу разом — нову іграшку.
З часом дитина засвоює цей патерн, і так комунікація стає маніпуляцією.
Водночас виходячи з первісної своєї функції, капризи можуть стати способом розвитку емоційно-вольової сфери дитини.
Для цього важливо реагувати на реальні потреби дитини, називати їх їй і допомагати в їх задоволенні.
Наприклад, якщо малюк вередує ввечері, його можна взяти на руки і сказати: "Зараз ти засмучений, бо ти втомився і хочеш спати, підемо готуватися до сну".
Таким чином, ми формуємо в дитини здатність відстежувати та розуміти свій стан, а також пропонуємо їй шляхи задоволення потреби.
Для дорослої людини це здається очевидним, але насправді навіть таких простих речей нам потрібно вчитися так само, як ходити чи говорити.
А ось якщо капризи вже перетворилися на засіб маніпуляції, то важливо перебудувати сформований патерн.
Батьки мають відгукуватися на потреби дитини і бути поруч, але при цьому терпляче не піддаватися на провокації.
Важливо показати дитині, що її бачать і чують, але досвід фрустрації (відсутності негайно задоволення бажань) так само важливий для розвитку емоційно-вольової сфери.
Натомість краще спокійно пояснити дитині, що зараз із нею відбувається, чому вона вередує, і чому її бажання не може бути негайно задоволене.
Для цього батьки мають бути самі емоційно стійкими та терплячими, тому необхідно пам'ятати про турботу про себе.
