Розлучення подружжя в сучасному світі — не така вже й рідкість. Незважаючи на це, багато пар зберігають офіційний статус сім'ї, пояснюючи це захистом інтересів дитини. Однак, як показує практика, це докорінно неправильна стратегія, інформує Ukr.Media.
Чому не варто зберігати шлюб лише заради дітей?
Пара, шлюб якої тримається на дітях, — велика рідкість. Найчастіше люди, які собі та іншим кажуть, що живуть разом заради дітей, насправді зберігають імітацію сімейного життя за іншими мотивами. Вони дуже багато вклали у партнера та чіпляються за минуле. Живуть у болісному очікуванні та надії на те, що ті добрі стосунки, що були в минулому, раптово до них повернуться, хоча до цього немає жодних передумов. Їм шкода сил, витрачених на становлення чоловіка, шкода своїх емоційних ресурсів. Вони згадують, з ким спочатку укладали шлюб і бачать зовсім іншу людину поряд. І їм неприємно, що вона може збудувати своє щасливе життя з кимось іншим. Звідси небажання відпустити та жити окремим самостійним життям.
За ширмою турботи про дітей приховують власні страхи. Коли ресурс сімейної системи вичерпаний, подружжя бояться опинитися в ситуації невідомості — що буде далі, як ставитиметься до мене моя дитина після розлучення і будуватиметься моє матеріальне життя, як моє розлучення вплине на мій соціальний статус, чи знайду я кращого партнера. Велика кількість сумнівів і переживань захльостує будь-яку людину, якщо її сімейне життя зазнає краху. І взяти на себе відповідальність за рішення про розлучення також страшно.
Якщо у вас немає спільних дітей, то краще йти відразу, розбирання, з'ясування та скандали вам абсолютно не потрібні. Якщо ваш партнер у вас не зацікавлений і відкрито говорить про це, ви відчуваєте до себе нелюбов та неповагу, то перебувати в цих відносинах зовсім не варто. Доводити, що ви гідні кохання, витрачати на це свої ресурси безглуздо. Так ви лише покажете, що готові жертвувати почуттям власної гідності та дозволите далі поводитися з собою неповажно. Тому якщо у вашому житті саме той випадок, треба розвертатися і зачиняти ці двері.
Все набагато серйозніше, якщо є спільні діти, бо є й інші зобов'язання. Тому має сенс на березі дивитися, з ким ви укладаєте союз. Якщо одружилися дві зрілі людини, то при розлученні вони збережуть батьківські стосунки і зможуть побудувати їх здоровими та благополучними. А незрілі люди, зазвичай, починають брехати, маніпулювати та знімати з себе відповідальність. Так от якщо в цьому союзі вже народилася дитина, то тоді припиняється формат стосунків чоловіка та жінки, соціальний спільний побут, але залишається батьківський формат. І завдання кожного зробити максимальний внесок у те, щоб умови для формування особистості дитини були здоровими. Однак це зовсім не говорить про те, що подружжя заради цієї мети має продовжувати спільне проживання. То чому ж не варто зберігати шлюб заради дитини? Хоча б з таких причин:
Причина №1: Ви шкодите своєму здоров'ю
Якщо функціональний ресурс сім'ї вичерпаний, то позиція «я все зроблю заради дітей» абсолютно неконструктивна. Така жертовність — абсолютно нездоровий стан. Рано чи пізно всі пригнічені негативні емоції обов'язково вийдуть назовні у формі психосоматичних захворювань, стресових чи депресивних реакцій, що не може не позначитися не тільки на здоров'ї, а й на сімейній та соціальній продуктивності.
Причина №2: Краще спокійні та задоволені батьки, що живуть порізно, ніж ті, що живуть разом, але в ненависті один до одного
Ситуація, коли починаються скандали, що доходять до фізичної агресії, дуже травматична для дитини. І це навіть не про те, що хтось його б'є. Перебуваючи в обстановці, коли батьки морально знищують один одного, вона опиняється у позиції заручника. Холодна війна дорослих впливає те що, як формується особистість дитини. Звичайно, набагато краще бути вихованими здоровими, поважаючими один одного, самодостатніми людьми, ніж жити в сім'ї, де відбуваються скандали, де повітря просякнуте ненавистю, але офіційно ці люди живуть разом і на папері це називається сім'єю.
Причина №3: Вам не вдасться приховати розлад у стосунках, діти чудово це відчувають
Коли офіційно все добре, подружжя при дитині не свариться, воно все одно нещасливе. Дитина бачить, що живе в дуже холодній обстановці, батьки не взаємодіють один з одним, за вечерею всі сидять, дивлячись у свій телефон, у будинку немає сміху, теплоти та обіймів. Усе це викликає в дитини збентеження, вона не знає, що робити, адже з нею про цю очевидну реальність не говорять, замовчують. А сама вона не може якось правильно проінтерпретувати те, що відбувається. Вона змушена гадати, їй гірко і сумно, вона перебуває у стані постійної напруги.
Причина №4: Дитина переймає всі негативні патерни поведінки, які згодом використовує у житті
З погляду сімейних консультантів, сім'я — це не обов'язок, не соціальна догма, це добровільна форма співіснування двох людей, у якій кожному добре і кожен може розвиватися. Відповідно, якщо в сім'ї немає нормальних, теплих, довірчих, близьких відносин, то особистість дитини, яка перебуває в таких умовах, формується зі спотвореннями. Вони обов'язково «відгукнуться» їй в дорослому житті, тому батькам набагато правильніше побудувати формат не чоловіка та дружини, які ненавидять один одного, а батьків, які живуть порізно, але поважають один одного.
Причина №5: Діти виростуть і не оцінять вашу жертву
Багато батьків чомусь вважають, що є певний вік, у якому дізнатися дитині про розлучення найменш травматично. Мовляв, давай поживемо ще п'ять років, хай підросте. Це ілюзія. Роки життя в атмосфері холодної війни, відкритих скандалів та конфронтацій для дитини болісні. І за такі «збережені» стосунки жодна людина ще не подякувала, зате психотерапевту розповісти їй потім захочеться багато чого. Бути причиною батьківських страждань не дуже радісно та приємно.
Причина №6: Розлучення — не завжди привід для дитячого горя
Все залежить від того, як дитині представлять цю ситуацію батьки. Якщо реакція батьків спокійна і зважена, то й дитина сприймає ситуацію спокійніше. Ось кілька рекомендацій і правил від сімейного психотерапевта, як розповісти дитині про розлучення і грамотно поводитись у цій ситуації:
- дуже важливо взяти до уваги вік дитини. Новину про розлучення потрібно повідомити їй на тому рівні, на якому вона здатна проінтерпретувати ситуацію та дійти правильних висновків. А правильний висновок тут по суті один — мама та тато не живуть разом, але вони люблять мене та поважають один одного.
- Виберіть потрібну обстановку для розмови. Зробіть так, щоб у бесіді брали участь обоє батьків і підберіть максимально рівний момент життя дитини — не голодний, не хворий, не втомився, немає драматичного першого кохання чи підготовки до складного іспиту. І в спокійній обстановці дайте дитині загальну версію того, що відбувається, залишивши внутрішні розбірки за зачиненими дверима.
- Не брешіть, але й не вивалюйте той обсяг правди, який буде складно усвідомити та прийняти. Діти відчувають брехню, це позначиться погано на тій довірі, яку вони відчувають. Пам'ятайте, що коли людина стикається з ситуацією, вона повинна мати достатньо сил впоратися з нею.
- Залишіть за дитиною право на переживання. Будьте готові до того, що першою реакцією буде шок, сльози, істерика та звинувачення. Виявіть максимальний такт і витримку, прийміть дитину з її емоціями і будьте готові відповісти на будь-які її запитання. Щоразу, коли у дитини виникне бажання поговорити з вами, з вашим партнером, з вами обома, дайте їй цю можливість, не залишайте її наодинці з цим горем.
- Не ставте дитину перед вибором. Вимагати відповіді на запитання, кого вона більше любить, — це елемент морального насильства та засіб для маніпуляцій. За цим криється одне — бажання заподіяти біль партнерові, змусити думати, що він нікудишній батько чи погана мати. Дитину підводити під такий вибір у жодному разі не можна.
- Тримайте негативні емоції при собі. Дуже часто дитина стає жертвою зміщеного гніву, коли щойно її починають звинувачувати — весь у батька, схожа на матір тощо. Стримуйтесь, безглуздо звинувачувати дитину в тому, в чому вона в принципі не винна. Вона не вибирала свою генетику. І бачити в ній риси того, хто дратує — це один із факторів того, що вам потрібно самому звернутися за психологічною допомогою, щоб легше пережити розлучення.
- Не зациклюйтесь на темі розлучення під час розмови з дитиною. Зайва фіксація шкідлива також як замовчування проблеми. Просто дайте їй зрозуміти, що ви поряд, і будь-якої миті вона може поділитися з вами своїм переживанням.
- Не змінюйте звичний формат життя дитини. Не варто надмірно навантажувати її додатковими заняттями в секціях та гуртках або, навпаки, позбавляти дитину її захоплень. Намагайтеся не порушувати ритм та спосіб життя, тому що це певна стабільність, у якій дитині комфортно та добре.
- Слідкуйте за змінами у поведінці дитини. Будь-які коливання у поведінці не повинні залишитися поза увагою. Порушення сну, складності з навчанням, з комунікацією, з друзями — це тривожний дзвіночок і якщо ви не знаєте, як правильно реагувати на ті чи інші зміни, то потрібно звернутися за психологічною допомогою.
- Уникайте гіперопіки. Є інша сторона медалі, коли батько, що залишився і за маму, і за тата, намагається дитину «залюбити», потураючи всім бажанням. У таких умовах неможливо виховати самостійність та підготувати до дорослого життя. Якщо ви займаєтеся гіперопікою через велике почуття провини, що не змогли зберегти шлюб, то ви виростите інфантильну людину.
- Збережіть єдиний стиль виховання. Неприпустимо, щоб один з батьків щось забороняв, а інший надавав це. Мама забороняє їсти в Макдональдсі, а тато водить туди. Така позиція — прямий шлях до виховання невротика та маніпулятора. Будь-яка розсудлива людина повинна розуміти: ті чи інші відхилення, які сформуються у дитини, не залишаться безслідними і заперечують проблемами, які далі вас все більше засмучуватимуть.
Резюмуємо. Якщо у вас завершено стосунки як чоловіка та дружини, то батьківський формат не є завершеним. Дитина — це загальна відповідальність. Кожен має робити свій внесок, щоб сформувалася самодостатня, здорова, повноцінна особистість. До цього потрібно максимально прагнути, а для цього в першу чергу потрібно самому бути зрілою людиною.
