Звідки беруться люди у «білих пальтах» і що з цим робити?

Ми часто зустрічаємося з цим феноменом, коли хтось знецінює чужі переживання, принижує співрозмовника і намагається здаватися на його тлі краще. Принижуючи іншого, підношусь сам...

Про людей, які демонструють власну перевагу в зовсім недоречних випадках, і про сором…

В інтернеті (та й у житті) ми часто зустрічаємося з феноменом «вигулювання білого пальта». Що це таке? Це ситуація, коли хтось ігнорує щирість, жвавість, відкритість іншої людини, знецінює чужі переживання, принижує співрозмовника та намагається на його тлі показати себе краще. Принижуючи іншого, височу сам. Тобто людина ніби каже: «Подивися на себе! Ти недостойний, недоречний. Ось я молодець, я красень!

Ми всі іноді тією чи іншою мірою «вигулюємо» свої «пальта». Чому? Давайте подумаємо, коли людині стає раптом важливо самоствердитись. Тоді, коли їй самій незатишно, ніяково, і вона почувається недоречною. Це завжди буває тільки через токсичний сором, інформує Ukr.Media.

За радянських часів ми часто чули сором'язливі висловлювання на кшталт: "Подивися на себе! На кого ти схожий? Хто так робить?" Та й зараз, на жаль, щось подібне можна почути і від мам, і від бабусь.

Суспільство виховує зручну собі людину, в першу чергу, через провину і сором. Безперечно, сором потрібен як регулятор поведінки. Але це дуже сильний вплив, і він має бути строго дозований.

Спочатку сором іде з часів життя племені. Тоді в крайніх випадках людині загрожував вигнанням з громади, і вона помирала на самоті. Зараз ми іноді відчуваємо цей первісний страх, коли нам стає соромно. Наче ми тепер не гідні жити, не гідні бути серед цих прекрасних людей. "Всі навколо хороші, а я один жахливий".

Приблизно такі переживання відчуває малюк, коли мама йому каже: Подивися на себе! Що ти накоїв! Мені не потрібен такий син! У цей момент дитині хочеться провалитися крізь землю, зникнути. І якщо вона не отримає незабаром підтримки від дорослого, то у дитини на все життя сформується схильність до токсичного сорому. Тобто у багатьох і багатьох ситуаціях у житті вона відразу «зникатиме», навіть якщо ніхто її вже не соромить.

На рівні тіла сором працює так: якщо я зробив щось заборонене, то мені треба зникнути, стиснутись, стати невидимим, я не маю права жити і бути серед нормальних людей.

Сором завжди пов'язаний з кимось іншим. У голові постійно звучить чийсь сором'язливий голос, навіть якщо ми його не помічаємо. Дуже цінно буває прислухатися до себе, коли вам за щось соромно, і з'ясувати, хто ж у вашій голові зараз читає вам мораль і хто намагається заблокувати ваші бажання і вашу спонтанність. Можливо, це бабуся, якої вже давно немає, і час, коли її погляд на світ був адекватним, давно минув. А ви все ще живете у цьому світі і мучаєтеся від сорому та приниження, роблячи щось цілком адекватне для 2023 року.

Часто сором виникає як зупинене збудження. Дитина радісно мчить до тата і дорогою розбиває щось цінне. Її починають лаяти, обзивати незграбною. Вся енергія гормонів медіаторів, пов'язаних з радістю та прагненням до тата, тепер різко має врівноважитись м'язовим зусиллям, необхідним для того, щоб зупинитися, максимально зникнути, стиснутись. Уявляєте, яка напруга у тілі виникає? І поступово воно стає постійним. Ми у ньому живемо. Енергії життя та спонтанності все менше, напруги в тілі все більше.

Згадайте сильно сором'язливих людей. У них тіло наче дерев'яне, вони не можуть дозволити собі свободу рухів. Я часто згадую дівчинку у парку, якій бабуся забороняла залазити навіть на найменшу гірку. Дівчинка виглядала абсолютно безпорадною і страшенно незграбною, хоча їй було років 6-7. Я подумала, що бабуся намагається захистити онуку від травм, зважаючи на уявлення про своє тіло 70-річної жінки. І, власне, добре досягає того, що і дівчинка отримує схоже тіло.

І коли така людина, яку в народі називають «закомплексованою», бачить, що інша дозволяє собі спонтанність — спонтанні сльози, спонтанний сміх, — то це її зазвичай страшенно обурює. Спрацьовує глибоко всередині приблизно такий механізм: «Я тримаю себе в руках! Я собі такого не дозволяю! Як ти можеш? Не смій! Мучся, так само як я! Плати таку ж ціну за те, щоб вважати себе гарною дівчинкою і сподіватися на мамине кохання та підтримку!»

Зі соромом є дуже велика засідка. Коли ми соромимося, ми дуже самотні. Виганяють «з племені» поодинці. Начебто ти один такий жахливий. І при цьому вихід із цього стану захований у зовнішній підтримці. Важливо звернутися по допомогу. Важливо знайти найбезпечнішу людину і запитати її чи засуджує вона вас.

Тобто, коли ми опиняємося в ямі сорому, у жодному разі не можна копати далі і соромити себе сильніше або лаяти за щось. Терміново потрібно шукати підтримку чи зовні, чи всередині. Але важливо не надаватися одному, а хоча б у спогадах отримати підтримку людини, яка нас приймає. І тоді сором поступово піде, а «біле пальто» залишиться там, де йому саме місце — у дальній шафі.

Підписуйтесь на новини UkrMedia в Telegram
Схожі
Останні новини
Популярні
Зараз читають