Ну, як, невидимих. Ні шапки-невидимки, ні заклинання для зникнення не мають. Просто ті проблеми, які вони викликають, дуже рідко обговорюються у суспільстві, інформує Ukr.Media.
Жінки, які закохані без відповіді
З чоловіками, які переживають нещасне кохання, або з тими, яким просто ввічливо дали відсіч, все зрозуміло. Їх не лише видно, а й чути. Крики відкинутих чоловіків за потужністю перевищують шум реактивного літака.
- Мені! Гарному хлопцю! Відмовили! — гуркоче над містом поранене «его».
Із жінками складніше. Якщо спиратися на відомості інтернету, то жінки зовсім позбавлені такої проблеми, як переживання відмови. Знай, ходи на побачення, вибирай того, хто гідніший. Краса!
Насправді ж все набагато складніше. Практично кожній жінці знайоме переживання нещасного першого кохання, коли ти до нього всією душею, а йому подобається зовсім інша дівчина. І нічим ти ситуацію не зламаєш, навіть модною спідницею, купленою через пів року економії на шкільних сніданках.
Практично кожна жінка знайома із ситуацією, коли якийсь колега чи знайомий спочатку фліртував, а потім у найвідповідальніший момент сховався в кущі, залишивши після себе подив. Чим я його злякала? Може, я надто товста?
Жінкам відмовляють і відмовляють досить часто. Просто після відмови вони не ревуть, як лев у зоопарку, а починають думати, що з ними щось не так. Такі ось невидимки.
Жінки, які заробляють гроші для сім'ї
Не для кого не секрет, що чоловіки заробляють більше, ходять горді та задоволені життям. А жінкам часто дістається мінімалка — базовий поріг виживання, за ним настає не просто бідність, а злидні, хвороби тощо.
Відповідно більшість жінок працює. І ті, що сидять у декреті, і ті, які за кимось доглядають, коротше кажучи, майже всі. Непрацюючих жінок я за своє життя бачила всього декілька. Інші якось крутилися: хтось торти пік, хтось тексти писав, хтось в'язав, хтось з чужими дітьми сидів, хтось з курсовими допомагав за гроші.
Мені тут нещодавно надіслали посилання — мовляв, працюють лише 53% жінок. Це, мовляв, така офіційна статистика. Інші у декретах сидять — припустила прислала. У мене просто розум обурений закипів.
Люди що, не бачать матусь, які щосили б'ються, щоб заробити грошей у декреті? Матерів-одиначок, для яких робота у декреті питання виживання? Виходить, ні, не бачать. Як не бачать їх тисячі. Не бачать, не помічають жінок, які з ранку їдуть на роботу, підмітають вулиці, продають хліб, тощо. Невидимки ці жінки не інакше.
Жінки, які живуть у постійних навантаженнях
Гаразд, давайте зізнаємося чесно, потихеньку жіночу зайнятість почали визнавати. Мовляв, ну припустімо. Справді, деякі ходять на роботу. Але ж хіба вони там працюють? Особливо всякі офісні працівниці, а також візажисти, кулінари, блогерки? Тьху! Половину дня пиляють нігті, половину чаї ганяють.
А я про себе розповім історію. Якось був у мене такий важкий період, близька людина захворіла серйозно. І пів року щодня був вирішальним, можна сказати. І грошей, звичайно, багато потрібно було, і сили. І справу кохану кидати не хочеться. А кинеш — і що тоді?
Вдень — усілякі лікарі-процедури, у ніч — писати. А ще хочеться, щоб люди не забували, як ти виглядаєш, і страшною виглядати не хочеться… Так от і дійшла до ручки. Якось думаю — не хочу прокидатися. Хочу, щоб просто хтось вимкнув світло. І нічого не стало.
А витягають мене з цього поганого стану… хейтери, мовляв, паразитую на робочому прошарку суспільства. Усі навколо чоловіка мене утримують. Та ще наряди та макіяж у мене круті, у-у-у, нероба.
І знаєте що, встала та пішла. Підійшла до дзеркала, навела марафет — на зло. Прибралася на кухні. Відчинила кватирку. І писалося, і діялося, і жилося краще. І навіть гуляти пішла ввечері, у гарному пальті. Невидимі жінки — вони ближчі, ніж здаються…
