Знаєте, яка найпідступніша проблема у вихованні сучасних дітей? Не інтернет-залежність і навіть не гіперопіка. Найруйнівніший вплив на дитячу психіку справляє порушення ієрархії в сім'ї. Від цього жахливо страждають не лише вчителі, оточуючі люди, батьки домінуючого чада, але й сама дитина, інформує Ukr.Media.
Дорогий "головнокомандувач"
Малюк у сім'ї повинен залишатися малюком і відпочивати, насолоджуючись опікою та турботою своїх батьків. Але дуже багато батьків будують процес виховання так, що у дитини з'являється можливість вказувати своїм мамам і татам, як правильно вони повинні піклуватися про неї, бути на чолі самого процесу.
Так, ви точно знаєте таких: вони постійно опираються волі дорослого, систематично дратуються, з кожного приводу готові підняти бунт і відрізняються недитячою тривожністю. Така дитина абсолютно впевнена у своїй домінуючій позиції, але вибудовується ця позиція не завдяки силі характеру, а рухає нею серйозний відчай.
Ще б пак, адже дорослі дали дитині зрозуміти, що не в змозі забезпечити її безпеку, нормальні умови життя, необхідну турботу, а отже малюкові доведеться взяти цей процес у свої руки. Як тут не стривожитися?
Чому таких дітей все більше?
Можна було б зрозуміти, якби подібна проблема виникала тільки в сім'ях, де про дитину ніхто не піклується, а батьки зайняті своїми справами. Але ж такі домінуючі діти частенько виростають і в сім'ях, де мама і тато цілковито вкладають себе у виховання дітей і намагаються з усіх сил навчити їх бути самостійними та відповідальними.
Давайте розберемося в причинах цього явища.
Що потрібно дитині від батьків найбільше? Звісно ж:
- Відчувати прив'язаність;
- Відчувати себе потрібним і важливим у чиємусь житті;
- Не сумніватися, що тебе приймуть з усіма твоїми недоліками;
- Розуміти, що ти належиш цій родині, схожий на тих людей, до яких відчуваєш прив'язаність.
І знаєте, саме прив'язаність дуже важлива, хоча її дуже часто випускають з виду при вихованні. Вона і ставить дитину в залежність від мами і тата, бабусі і дідуся. Малюк повинен відчувати свою вразливість і розуміти, що залежить від близьких, завдання яких забезпечити йому безпеку.
Та ви й самі відчуваєте подібні почуття, коли сідаєте в таксі або проходите по салону літака, переживаючи і зважуючи, чи можете довіряти водієві або пілоту. Ви ставите собі запитання: "А чи зможе ця людина доставити мене в цілості й схоронності до пункту призначення?". І якщо людина за кермом або штурвалом надійна, ми розслабляємося і рівень тривоги знижується.
Так і у дитини, якщо на батька можна покластися і не "керувати автомобілем із заднього сидіння", то у неї є можливість розслабитися і насолоджуватися дитинством на повну.
Буває так, що дитина надто чутлива, і їй набагато складніше отримати докази, що батьки зможуть про неї подбати належним чином. Батьки таких дітей кажуть, що їхньому малюкові необхідна подвійна турбота, йому наче постійно її не вистачає.
Іноді ми, дорослі, самі стаємо причиною того, що дитина займає таку альфа-позицію в сім'ї. Ми намагаємося бути демократичними і будуємо дружні взаємини з малюком, а разом з цим втрачаємо свою "позицію над".
Чого точно не треба робити?
Найбільшою помилкою в цій ситуації було б прийняти переконання дитини, що вона найголовніша в сім'ї, малодушно вважаючи таку поведінку проявом зрілості та незалежності.
Повірте, подібна домінантна поведінка — це крик про допомогу, жест відчаю. Для дитини турбота про свої прив'язаності та нормальний розвиток — "задачка із зірочкою". У цьому випадку вони не розвиваються, не відпочивають, не грають, а намагаються зробити так, щоб вижити. Адже дорослі, що існують поруч, їм це забезпечити не можуть.
Що варто зробити?
Просто уважно подивитися і побачити за домінуючим сином або дочкою слабку дитину, яка відчайдушно потребує нашої допомоги та захисту. Вона підсвідомо просто мріє бути залежною, вразливою, щоб за неї приймали рішення.
Тож відберіть у неї "віжки правління" і керуйте процесом самі.
