І ось тоді дражнять ще лютіше, а дорослі відмахуються: мовляв, дурниці, сам має впоратися. Не б'ють же, інформує Ukr.Media.
А от і не дурниці. Навіть безневинні глузування знищують самооцінку і можуть призвести до психологічних проблем — невпевненості в собі, самоїдства, схильності до депресії, ризику потрапити в аб'юзивні стосунки (коли партнер тебе пригнічує або тримає у страху). Тож якщо дитина прийшла зі скаргою, надайте підтримку. Ось що радять психологи.
Справа не в тобі
Діти часто приймають образи на свій рахунок. "У мене й справді кирпатий ніс, і в цьому вся проблема" або "У мене є веснянки, як з ними жити". Тому насамперед потрібно пояснити дитині: в тому, що тебе дражнять, твоєї вини немає.
Молодші школярі так увагу привертають (смикнув за кіску дівчинку, яка сподобалася). Школярі старші часто ображають заради самоствердження. Або просто від нудьги.
Техніки реагування
Задираки чекають від жертви виправдань, сліз, страху, злості. Їх потрібно збити з пантелику. Ось що добре працює:
Часткова згода. Спочатку кажеш спокійне "так", потім коментар, який тебе самого не знецінює.
"Ти одягаєшся як бомж" → "Так, не всі розуміють мої футболки"
"Гей, коротун!" → "Так, у мене невеликий зріст. Як у багатьох великих людей".
Комплімент. Мета не підлеститися до кривдника, а переключити увагу. Говориться спокійно, з серйозним обличчям.
"Жираф іде!" → "Хочу похвалити твою спостережливість. Мій зріст, дійсно, метр п'ятдесят" (коли всі навколо до 132 см ледве дотягують).
"Ти гальмо" → "Відмінно вимовляєш звук 'л', молодець"
Уточнюючі запитання. "Танька закохалася в Макса!" → "Давно ти стежиш за моїм особистим життям?", "Що про мене нового розкажеш?"
Зміщення фокусу уваги. Виручить, коли дражнять жестами. Тобі середній палець показують, а ти у відповідь: "Слухай, а ти палець у дитинстві не ламав? Чому він такий кривий". Або задирака сідницею крутить, а ти йому: "Коли ти так робиш, у тебе кишеня смішно відстовбурчується".
Коротка незворушна відповідь, сказана твердо, дивлячись в очі. "Ми з такими не дружимо!" → "Ну і що?". "Ти лихо!" → "Я йду". Розвернутися і піти.
! Важливо не просто розповісти про техніки, але й потренуватися з дитиною вимовляти відповідні фрази.
!! Техніки працюють, тільки якщо дитина відчуває внутрішню впевненість. А вона з'являється не від заучування фраз, а з досвіду батьківського захисту. Коли мама замість докорів співчуває. І не відчитує при вчительці. А ще вміння захищати свої межі з'являється у дитини, коли вдома її межі поважають навіть у дрібницях: стукають, якщо хочуть зайти в дитячу, не читають потайки його соцмережі тощо.
А якщо дати відсіч заважають емоції?
У моменті дійсно може паралізувати страх або нахлине злість. Тут вже не до дотепності. Спробуйте техніки саморегуляції — дихальні вправи та візуалізацію. Їх можна знайти в інтернеті.
Перевірте все на собі, потім покажіть дитині, потренуйтеся разом. Розкажіть про свій досвід застосування: "Знаєш, вчора на роботі я дуже розлютився. Мені хотілося рвати і метати, але я розумів, що потрібно заспокоїтися. І ось що я зробив..."
Враховуйте: те, що підійшло вам, може не підійти дитині. І навпаки. І це нормально. Потрібно пробувати і вибирати.
Коли пора втручатися
Слідкуйте за емоційним станом дитини: ти як сьогодні — справляєшся? Постарайтеся зрозуміти, що відбувається в школі: а він що? а ти що? а вчитель що? Якщо дитина "не витягує", дозвольте прогуляти школу день-другий, щоб видихнув. Поговоріть з учителем.
Якщо дійшло до фізичного впливу (штовхають, штурхають, псують речі, забирають телефон, б'ють), жодні техніки не допоможуть. Втручатися однозначно! А з дитиною проговорити алгоритм: йди від джерела небезпеки, тримайся ближче до дорослих і подалі від місць, які погано проглядаються (під сходами, у дворі за кущами...), розкажи батькам.
Діти часто мовчать, боячись виглядати стукачем. Як бути?
Турбота про безпеку — це не стукацтво. А щоб дитині було простіше, запропонуйте використовувати формулювання "я не розповідаю про те, що відбувається в школі, а повідомляю про неприємний інцидент".
Чи є сенс записувати на телефон дражнилки для доказу?
Для вирішення конфлікту достатньо розповіді дитини і факту звернення по допомогу. А от зйомку вести не радимо. Це може посилити агресію кривдника. Та й дитина, яка хапається щоразу за телефон, позбавляє себе можливості поліпшити стосунки з дітьми. У дітей же часто буває: сьогодні вороги, а через півроку — найкращі друзі. А головне — дитині важливо вміти витримувати конфлікт, відчувати, що вона може бути господарем становища. Це важливий етап дорослішання.
Як не треба
Шкідливі поради:
Батьки часто кажуть це дітям, не подумавши.
"Ти слабак, чи що?"
Це міф, що цькують тільки беззахисних і боязких. Діти можуть чіплятися до зовнішності, неблагозвучного прізвища, незвичайного хобі. А якщо дитина в чомусь краща за інших, гноблять із заздрості.
"Не звертай уваги"
Ігнор може ще більше роздратувати кривдників. Та й не у всіх вийде зберігати спокій.
"Трісни його — відразу відстане"
А якщо ваш трісне і ніс кривднику зламає? Постановка на облік, судова тяганина, компенсація лікування постраждалому — вам це треба? А якщо кривдник виявиться сильнішим і у відповідь накостиляє вашому? Отож-бо.
"Покажеш, хто ображає — вуха надеру"
Такі розборки остаточно підірвуть авторитет дитини. А батькові можуть загрожувати цілком дорослі проблеми з поліцією.
