Є одна помилка, яку нерідко допускають жінки у зрілому віці, коли справа доходить до кохання, інформує Ukr.Media.
Давайте говорити відверто: не молоді жінки. Бо всі ці фрази на кшталт «я молода душею» чи «жінці стільки років, наскільки вона виглядає» — це, по суті, самообман. Насправді, жінці стільки років, скільки років тому вона народилася. П'ятдесят, шістдесят чи навіть більше — і це абсолютно нормально.
Можна виглядати чудово: доглянутою, стильною, чарівною. І водночас залишатися на самоті. Якщо самотність — свідомий вибір, якщо не хочеться бути у стосунках і серце не прагне кохання — це прекрасно. У кожної людини можуть бути інші сенси життя, інші цілі, і їх треба поважати. Це не самотність, а затишне усамітнення.
Але що робити, якщо кохання хочеться, а стосунки не складаються? Тут часто і криється одна поширена, хоч і неочевидна помилка. Про неї свого часу писав ще Мопассан.
Він описав роман головного героя «Милого друга», авантюриста і хитруна, з мадам Вальтер. Їй у романі трохи за сорок, що на ті часи вважалося серйозним віком. Вона виглядала розкішно: статна, доглянута жінка. Але з часом герой втратив до неї інтерес. І причина була проста: мадам Вальтер почала поводитися, як наївна школярка. Вона смішно підстрибувала, називала себе «пташечкою» та «дівчинкою», говорила з ним, ніби їй шістнадцять. Вона закохалася й, мовби, повернулася у безтурботну юність.
Мопассан описує це так: після спокійної осені зненацька настала квола, дивакувата весна. Поведінка дорослої, красивої жінки стала незграбною й дитячою, що породило відчуття дисонансу. Її коханий, хоча й був не найкращою людиною, почав уникати її, відчувати втому від цих стосунків. Йому стало незручно, навіть неприємно, хоча сама мадам Вальтер ніяк не могла зрозуміти — що ж сталося.
А сталося ось що: вона забула про свій вік. Забула про ту гідність і впевненість, які приходять зі зрілістю. Бо привернути кохання можна не кокетством дівчини, а силою й величчю жінки, яка, як цариця Дідона, знає собі ціну. Дитячість у поведінці зрілої жінки виглядає неприродно. Вона ніби ламає цілісність образу, перетворюючи привабливу, сильну жінку на карикатуру — на повненьку, хихикаючу дівчинку, що давно вже виросла з цього віку.
Справжнє щастя й кохання у зрілому віці знаходять ті жінки, які не намагаються грати в юність. Вони не сюсюкають, не стараються говорити тоненьким голоском, не вдають із себе легковажну пташечку. Вони з королівською гідністю приймають свій вік як досягнення. Вони поважають себе і не втрачають власного «я».
Саме такі жінки частіше знаходять свою половинку, ніж ті, хто намагається перетворити себе на «немолоду дівчинку». Бо головна умова щастя, як казали стародавні скандинави, — бути собою. Вдосконалювати себе, дбати про себе, шанувати себе, але не грати ролі. Пам'ятати своє ім'я, свій вік, свої досягнення, свої випробування, свій рід. Оце й є шлях до особистого щастя, яке цілком може прийти у будь-якому віці.
Якщо, звісно, цей вік прийняти та полюбити.
