Є думка, що кожна мати любить свою дитину. На жаль, це не так. Є жінки, які в силу своїх особистісних особливостей просто не здатні на душевну близькість, щирі теплі почуття, турботу й ласку. Або люблять, але дивною любов'ю. Чим це обертається для дитини, інформує Ukr.Media.
З одного боку, сьогодні чимало говорять про те, як важлива роль матері у становленні особистості дитини. З іншого — багато хто досі вважає, що головне, щоб дитина була одягнена й нагодована, а все інше — емоційна зайва дурниця. Але давайте подивимося, як справи йдуть насправді.
Роль матері в розвитку й становленні особистості дитини
Коли дитина народжується, вона зберігає тісний психологічний зв'язок з матір'ю. Навіть можна сказати, що в цьому сенсі немовля й мати становлять єдине ціле. Перші три роки життя дитини є найважливішими, адже саме в цей період закладається фундамент особистості й майбутнього життя. Залежно від того, як мати буде спілкуватися з дитиною й піклуватися про неї, у неї сформується самоставлення, а також модель побудови стосунків з іншими людьми.
На першому році життя у дитини формується базова довіра чи недовіра до світу. Якщо мати була передбачуваною, послідовною й надійною, то дитина буде почуватися захищеною й виросте з відчуттям, що людям загалом можна довіряти — вони також надійні, а світ — досить безпечне місце. У дитини формується надійна прив'язаність і вона надалі будуватиме здорові гармонійні стосунки з іншими людьми.
Також для дитини будь-якого віку (але особливо в ранньому дитинстві) вкрай важливий емоційний контакт з матір'ю. Якщо вона відгукується, приймає її з усіма почуттями й демонструє свою любов, то дитина нормально розвивається, як фізично, так і психологічно.
В особі матері вона відчуває надійний тил, що дозволяє їй відриватися від неї для дослідження навколишнього світу й легше адаптуватися до нових ситуацій.
Якщо ж контакт порушений, то у дитини відбувається травма прив'язаності, а також затримка у фізичному, інтелектуальному, психологічному розвитку. Крім того, нерідко це призводить до невротизації й розвитку психічних хвороб. Залежно від темпераменту й інших умов, у яких росла дитина, вона може стати або замкненою, або надмірно агресивною, або залежною, або тривожною.
Як мати проявляє своє ставлення до дитини
Якщо жінка справді відчуває теплі почуття до дитини, то вони будуть проявлятися в люблячому погляді, ніжному дотику, ласкавому голосі. Якщо ж мати байдужа або не любить свою дитину, то приховати це не вийде, тому що ставлення буде проступати в усьому: її міміці, жестах, інтонаціях.
Дитина дуже чутлива до материнських сигналів, вона буде зчитувати їх несвідомо й робити висновок про ставлення до неї. Зіграти любов не вийде.
У першому випадку дитина буде почувати себе коханою, потрібною, цінною. А в другому — непотрібною, покинутою, неповноцінною, самотньою.
Як материнська любов впливає на здоров'я дитини
Є безліч досліджень, які підтверджують взаємозв'язок материнської любові й здоров'я дітей. Ось деякі з них.
На початку 20-го століття Генрі Чапін досліджував дитячу смертність. Він встановив, що за рівних умов догляду, діти, позбавлені материнської ласки й турботи, помирали у віці до 2-х років у кожному другому випадку. Таким чином було виявлено взаємозв'язок між ласкою й рівнем імунітету у дітей.
Інші дослідження показували, що якщо мати поряд під час хвороби дитини, то опірність її організму в рази вища, ніж у тих дітей, хто хворіє на самоті й позбавлений материнської турботи.
А вчені Університету Лома Лінда в Каліфорнії виявили, що якщо мати не відчувала теплих почуттів до дитини або взагалі була відсутня, то її теломери були на 25% менше, ніж у тих, кого мати любила. Це означає, що недолюблені діти більше хворіють і швидше старіють, адже теломери — це кінцеві ділянки хромосом, які виконують захисну функцію. Вчені вважають, що це наслідки стресу, перенесеного в дитинстві.
Є дослідження, які виявили взаємозв'язок між розміром гіпокампа головного мозку й материнською любов'ю. Гіпокамп — частина лімбічної системи головного мозку, відповідальна за формування емоцій, навчання, пам'ять і протистояння стресам. Так ось виявилося, що діти, які мали материнську турботу й підтримку, володіли майже на 10% більшим об'ємом гіпокампа, ніж психічно неврівноважені або пригнічені однолітки.
У 70-х роках 20-го століття гарвардські професори провели цікаве дослідження серед студентів. У них перевіряли стан здоров'я, а потім опитували з приводу того, чи вважають вони, що батьки їх люблять. Через 35 років вчені знову поспілкувалися з колишніми студентами. Ті, хто вважав, що батьки їх люблять, практично не хворіли на серйозні хвороби (лише 25%). У той час як серед студентів, які почувалися недолюбленими, 87% зіткнулися з важкими захворюваннями.
Як нелюбов матері позначається на майбутньому дітей
Діти, що не отримали від матері любові, так чи інакше будуть підпорядковувати своє життя цьому факту. Ось які наслідки можливі у дорослому житті:
- Насамперед — це невтамовна спрага материнської любові. Раз за разом такі люди будуть намагатися відшкодувати цей дефіцит у стосунках з партнером, прагнутимуть бути коханими, але не любити самі. Вихопити, отримати любов за будь-яку ціну. Часто це закінчується емоційною залежністю й стражданнями у стосунках.
Крім того, такі люди нерідко приймають увагу або меркантильний інтерес за любов і готові обслуговувати чужі інтереси в надії закрити свою потребу в мамі.
- Слабке фізичне й психічне здоров'я (неврози, депресії, залежності, розлади).
- Низька самооцінка, невпевненість у собі, почуття неповноцінності, ущербності, постійне суперництво.
- У плані роботи недолюблені діти або не вірять у свої сили, а тому не намагаються чогось досягти. Або ж, навпаки, страждають кар'єризмом і перфекціонізмом, щоб довести, що все-таки гідні маминої любові. В результаті вони або не реалізуються взагалі, або не бачать нічого у своєму житті, крім роботи.
- Повторювані невдачі у стосунках (часто будують стосунки з аб'юзерами й залежними), невміння вибудовувати стосунки з протилежною статтю.
Нещастя таких людей полягає в бездонній чорній дірі в душі, яку вони намагаються заповнити хоч чим-небудь: стосунками, роботою, залежностями тощо. Але цього, на жаль, завжди виявляється недостатньо.
