Колись давно жила в одному селі дівчина. За древнім звичаєм, після весілля прийшла вона жити в дім свого чоловіка. Але дуже незатишно було молодій невістці зі свекрухою. Та її постійно повчала і в усьому дорікала, інформує Ukr.Media.
Якось вранці вирушила молода жінка до знахаря, який жив на околиці лісу.
- Що привело тебе до мене, красуне? Чи чоловіка причарувати? — запитав дід.
- Ніхто мені не потрібен, я чоловіка свого люблю, але з матір'ю його жити несила.
- Що ж ти від мене хочеш?
- Прошу тебе, допоможи мені. Дай мені отрути, щоб я отруїла її.
- На цьому своє щастя побудуєш, молодице? Ну, та гаразд. Шкода мені тебе. Дам я тобі зілля. Кожного ранку будеш заварювати його і поїти цим чаєм матір свого чоловіка. Та тільки порада в мене для тебе є.
- Яка? Кажи, все виконаю, аби швидше позбутися цієї змії.
- У селі в нас чутки швидко ширяться. Запідозрять тебе. Тож, щоб цього не сталося, зміни своє ставлення до свекрухи.
Стань лагідною, привітною, усміхайся. Недовго доведеться тобі мучитися. Так і вчинила жінка. Ще тільки півні проспівали, а вона встає, хліб вимішує, піч топить, кашу готує, зілля отруйне свекрусі заварює. І лагідно так запрошує її скуштувати чудо-чай. Мамою кличе, слухається в усьому. Чоловік не нарадується: як рідні стали мати й дружина. Свекруха від невістки у захваті. І та любов'ю, та щирою, відповідає. Поспішає вона знову до знахаря, кидається до ніг його зі сльозами:
- Дідусю, благаю тебе. Ти ж усе можеш. Дай протиотруту. Забагато чаю заварила я свекрусі своїй. Помре. А вона ж матір'ю турботливою мені стала.
- Мила моя, заспокойся. Я дав тобі ароматні трави, з яких ти варила для свекрухи смачний і корисний чай. Отрута ж була у твоєму серці, але з Божою допомогою ти від неї позбулася.
