Чому ми віримо, що кохання триває три роки, і що насправді стоїть за цим міфом

Це міф, що має під собою відразу кілька підстав. Повір'я, що кохання — явище короткострокове, як і численні спроби виділити критерії «справжнього» кохання, пов'язані з двома соціально-культурними феноменами: неймовірно роздутою значущістю романтичних стосунків і досить низькою психологічною культурою населення.

Кохання весь час ми чекаємо, як дива — і робимо це не просто так, а під потужним впливом соціуму, що представляє романтичні гетеросексуальні стосунки не просто нормою, але й, загалом, мірилом соціальної успішності та щастя. Класична й сучасна література, кінематограф, навіть дитяча мультиплікація наскрізь пронизані ідеєю, що кохання — чи не єдина мета й цінність, заради якої варто писати вірші, здійснювати подвиги й узагалі жити. Будь-які інші шляхи самореалізації — міцна дружба, професійний успіх, наукові відкриття — подаються як щось другорядне, покликане кудись прикласти, або, висловлюючись фройдівською мовою, сублімувати невитрачену енергію за відсутності кохання.

Цей фон вельми специфічним чином накладається на досить низьку грамотність пересічного громадянина у сфері рефлексії власних почуттів і стосунків. Психологічні словники визначають кохання як «високий ступінь емоційно позитивного ставлення, що поміщає його об'єкт у центр життєвих потреб суб'єкта».

У повсякденному спілкуванні словом «кохання» часто позначають відразу цілу гаму почуттів: симпатію, інтерес, довіру, потяг, повагу тощо — не особливо розрізняючи їхні межі. Таке спрощення позначається й на внутрішніх відчуттях: здатність розбиратися в тонкощах власних чи чужих емоцій або втрачається, або не розвивається взагалі. Зрештою, за кохання може прийматися все, що завгодно: від глибокої вдячності до співзалежності й «стокгольмського синдрому».

Виходить, що людина, з одного боку, націлена на пошук «того самого» кохання, а з іншого — готова «розгледіти» його в будь-якому більш-менш взаємному інтересі до іншої людини. Подібний інтерес нерідко тримається на ефекті новизни, який згасає в середньому через ті самі три роки щільного спілкування — звідси й міф про короткочасність «справжніх» романтичних почуттів.

Тим не менш багатьом парам вдається зберегти міцну прихильність протягом довгих років, хоча її основа й змінюється: наприклад, з фізичного потягу на психологічну сумісність і потім — обопільну повагу. Головне, щоб ці стосунки підвищували, а не знижували суб'єктивну якість життя їхніх учасників — а чи називаються вони при цьому «справжнім коханням», мабуть, не так вже й важливо.