Як ужитися з літньою людиною?

Одна з головних бід літньої людини — втрата гнучкості в мисленні. Старі керуються уявленнями і правилами, які були засвоєні ними десятки років тому і з тих пір, можливо, втратили сенс.

Моя бабуся, наприклад, робить разом зі мною ягідно-фруктові маски для обличчя і запевняє, що після цього у неї розгладжуються зморшки. Я вважаю, що в 79 років маски навряд чи приносять користь, але бабусі цього не кажу. Вона, зрештою, має право чинити так, як хоче.

Гірше доводиться, коли старі намагаються поширювати свої правила на ваше життя. Переїхавши на час до бабусі, я змушена була постійно чути її буркотіння, що псую волосся надто частим миттям, що голову не варто мити частіше разу на тиждень. (Мабуть, ця інформація з перекидного календаря сорокарічної давнини.) Можна було, звичайно, посперечатися, заявивши, що це її не стосується. Але це означало її образити. Доводилося шукати інші шляхи. Я розставляла перед бабусею флакони з шампунями і як хороший промоутер розповідала про їхні унікальні властивості. На час подібний метод наочної агітації спрацьовував. Іноді я починала розпитувати бабусю, чим раніше мили волосся. Вона пускалася у спогади про те, що їм доводилося користуватися милом. Я у відповідь натякала, що, можливо, рекомендації рідше мити голову були викликані економічними причинами, а не турботою про стан волосся. Бабуся сміялася, цілком допускаючи таку можливість.

Загалом, як і в багатьох інших ситуаціях, терпіння і почуття гумору найкраще допомагають уникнути напруженості у відносинах зі старими людьми.

Прийоми рокірування

Бабуся два тижні намагалася переконати мене, коли я йду за молоком, брати з собою не тільки банку, а й сумку. Машина, що розвозить молоко, зупиняється біля будинку, і сумка мені була не потрібна. Одного разу бабуся сказала: «Дивлюся, як ти несеш банку, і руки починають тремтіти, здається, ось-ось упустиш». Вона уявляла себе на моєму місці і фізично відчувала важкість і незручність. З цієї ж причини вона «тиранила» мене, умовляючи надіти щось на голову, щойно погода псувалася. Їй, майже півжиття проходившій у хустинці, здавалося, що моя голова повинна мерзнути. Я спробувала перенести свої відчуття на бабусю і сказала: «Для мене надіти шапку — це те ж саме, що тобі ходити без хустки. Походи так — як ти будеш себе почувати?» Бабуся від експерименту відмовилася, припинивши наполягати на своєму. Цим прийомом я потім користувалася часто і досить успішно.

Старим часто здається, що оточуючі роблять все не так добре, як це зробили б вони самі. Іноді, щоб позбутися порад, достатньо ненав'язливо залучити літню людину до роботи, яку вона критикує у вашому виконанні. Моя бабуся, наприклад, швидко переконувалася, що сама вона зі справою не справляється: руки не тримають, очі не бачать, колишньої спритності немає. І йшла, надаючи мені все робити самій: «Ну, як знаєш!»

Змінюйте не людину, а середовище

Зовсім не зі шкідливості старі доставляють нам стільки клопоту в побуті. Їм просто важко поводитися по-іншому. Стіл у бабусі завжди заставлений баночками, пакетиками, чашками, тарілками. Їй важко щоразу тягнутися до полиці. Їй набагато легше годувати котів, кидаючи їм шматочки зі столу, ніж йти і насипати корм у мисочку. Бабуся знає, що я годину тому вимила підлогу, і якийсь час це її стримує. Але вигляд голодних котів, їхнє нявкання — сильніше.

Переконувати стару людину поводитися по-іншому марно. Набагато простіше змінити ситуацію. У кухні я переставила все так, щоб предмети першої потреби були не на полицях, а в кухонному столі. Котів, перед тим як сісти за стіл, я годувала сама і зачиняла в передпокої.

«Організовувати середовище» доведеться часто. Для багатьох старих характерна так звана «польова поведінка», вони роблять те, що диктують їм безпосередньо впливаючі на органи чуття сигнали. При цьому можуть забути про якісь першочергові справи, не врахувати важливих обставин.

Виявляйте інтерес

Ті, хто живе зі старими, знають, як часто вони розповідають одні й ті самі історії. Можна, звичайно, слухати одним вухом, думаючи про своє. А можна — поставити запитання, потім ще й ще… І дізнатися багато нового і цікавого.

Скільки разів бабуся розповідала мені, як у старі часи одягали наречену. Як та розносила по селу печені шишки, запрошуючи родичів на весілля. І ось одного разу замість звичайного мовчазного кивання я запитала, як же робилися ці шишки. Бабуся пожвавішала, згадала рецепт, показала, як розкачували, нарізали і загортали тісто. Потім, сама дивуючись своїй пам'яті, стала сипати приказками і приспівками, якими обмінювалися гості на весіллі. Вийшов чудовий фольклорний вечір.

Після сорока років ми втрачаємо щоденно приблизно двадцять тисяч нервових клітин. Загибель нейронів прискорюється через їхнє бездіяння. З роками все менше осмислюється нової інформації. Залишається обмежене коло звичних справ, спогадів і роздумів. З часом виявились непотрібними клітини гинуть — і деградація стає незворотною. Але можна відстрочити старість. Шлях простий — мозок повинен працювати.

Дуже часто мені хотілося відправити бабусю на її диванчик, щоб «не плуталася під ногами», і самій переробити господарські справи. Але я, навпаки, вигадувала для неї заняття, не обтяжливі фізично. До речі, у зайнятого справою старого немає ні часу, ні можливості спостерігати за вами і набридати порадами.

На стіл біля бабусиного диванчика я кладу газети або книгу, не втрачаю нагоди принести спробувати якийсь екзотичний продукт, обговорюю з нею побачене по телевізору.

Чим ближче до старості наші родичі, тим більш гнучкими у спілкуванні з ними потрібно бути нам. І тоді життя з літніми людьми буде приносити вам радість.