Старший, середній, молодший: чи правда, що порядок народження визначає наш характер

Під будь-яким текстом про порядок народження люди одразу починають переносити прочитане на себе: «Я третя, у мене два брати». І дуже часто в коментарях звучить: «А в нас усе навпаки!» Батьки теж часто дивуються, чому їхні діти, які виросли в одному домі в тих самих батьків, такі несхожі.

Сам собою порядок народження майже не впливає на характер. Типові риси «старших», «середніх» і «молодших» справді помічають часто, але це не закон, тому в багатьох і виходить «а в нас усе навпаки».

Чому «навпаки» буває так часто

Теорію про старших, середніх і молодших дітей запропонував психолог Альфред Адлер близько ста років тому. Але навіть він застерігав, що чітких правил тут немає. Важить не сама черговість народження, а різниця у віці між дітьми.

  • Великі перерви змінюють ролі. Двоє дітей народилися майже одне за одним, потім настала довга перерва, після якої народилася третя дитина, а за нею — ще двоє. У такій ситуації третя дитина цілком може поводитися як класичний первісток, адже вона стала старшою в новій «компанії» малюків.
  • Різниця у шість років робить дітей «єдиними». Якщо між братом і сестрою понад шість років різниці, вони частково ростуть як дві єдині дитини. Коли такі діти виростають, то іноді згадують, що були з братом або сестрою «наче чужі». Інші ж розповідають, що молодшого у такій ситуації пестили взагалі всі — і батьки, і сам старший.
  • У двійні немає старшого. Хоча одне із близнят і з’являється на світ на кілька хвилин раніше, справжнього первістка в такій парі немає. Ці хвилини ніяк не впливають на те, хто з них буде головним. Частіше верховодить той, хто швидше розвивався.

Старші — маленькі дорослі й начальники

Первісток якийсь час росте в сім’ї сам, і вся увага батьків дістається тільки йому. Коли з’являється друга дитина, старший може гостро відчути, що втратив своє виняткове місце. Звідси беруться дитячі ревнощі і боротьба за маму з татом.

Старші діти часто рано дорослішають, наглядають за малюками, тримаються правил, цінують порядок і люблять командувати. Багато первістків пам’ятають батьківське «ти старша, ти зобов’язана» і з гіркотою кажуть, що їхнє власне дитинство минуло в няньченні молодших. Звичка керувати братами й сестрами в’їдається так міцно, що в багатьох не минає, навіть коли всім перевалює за п’ятдесят.

Серед керівників компаній і політиків старших дітей помітно більше, і це не випадково. А якщо в сім’ї є своя справа, її теж частіше продовжує первісток, бо так заведено.

Другі й середні діти у вічних перегонах

Друга дитина від самого народження бачить приклад старшого брата чи сестри. Вона весь час змагається з первістком, ніби біжить наввипередки, і нерідко в цих перегонах обганяє його. Про другу дитину ще кажуть, що вона часто шукає власне захоплення, у якому старший брат або сестра не такі сильні.

Якщо ж дітей у сім’ї троє, то середньому випадає особлива роль. Він нерідко почувається непоміченим: старшого в сім’ї цінують і шанують, молодшого пестять, а середній росте ніби «сам собою».

Молодші — спільні улюбленці чи опора сім’ї

Молодшим у сім’ї зазвичай найбільше опікуються і пестять. Навіть коли він давно виріс, рідні часто все одно бачать у ньому малюка. Коли чоловік і жінка обоє молодші у своїх сім’ях, кожен із них у шлюбі може чекати, що про нього дбатиме інший із подружжя.

Але буває й зовсім навпаки, і саме молодша дитина, якій у дитинстві всі допомагали, стає опорою для всієї родини.

Єдині діти зовсім не егоїсти

Єдина дитина в сім’ї водночас схожа і на старшу, і на молодшу. Як первісток, вона з дитинства тягнеться за дорослими й рано дорослішає. А як молодша — звикає завжди бути в центрі батьківської уваги.

Таких дітей часто заочно вважають розпещеними егоїстами, але вони ладнають із людьми нітрохи не гірше за тих, хто виріс із братами й сестрами. У єдиних дітей помітили лише одну суттєву особливість: вони більше прагнуть успіху в навчанні та роботі.