Нам усім хронічно бракує часу. Робота, дзвінки, записи до лікаря, приготування їжі, і надвечір моя нервова система нагадує натягнуту до краю струну. І тут ця доросла на вигляд людина ростом вище за мене робить якусь чергову дурість. У цей момент із нас часто вилітають слова, від яких потім хочеться провалитися крізь землю. Ми щиро віримо, що вони вже великі і повинні все розуміти, а насправді просто зачіпаємо за живе, інформує Ukr.Media.
"Значить, так!"
Іноді мені так і кортить розпочати виховну тираду зі слів "Значить, так!". Але я вчасно прикушую язика, бо з цієї секунди можна взагалі згортати розмову. Підліток моментально зводить глуху стіну і готується тримати оборону, тож мою геніальну думку він точно не почує.
"У моїй хаті!"
А коли аргументи закінчуються, в хід іде безсмертна класика: "У моїй хаті!". Я сама якось мало це не ляпнула, виявивши гору брудних шкарпеток під ліжком. Але якщо чесно, це і його дім теж. Якщо людина розуміє, що вона не має безпечного кута, вона починає шукати цей кут десь в іншому місці. Так, він навряд чи завтра збере рюкзак і піде світ за очі — втечі трапляються від систематичного тиску, а не від однієї сварки, — але довіра трісне, а у відповідь прилетить агресія.
"Мені не важливо, що хочеш ти!"
У запалі суперечки дуже легко кинути "Мені не важливо, що хочеш ти!". Звучить ефектно, але фактично ця фраза свердлитиме його зсередини думкою про власну непотрібність, і ні до якого компромісу ми в результаті не прийдемо.
"Зроби це негайно!"
Нестача часу, через яку хочеться просто гаркнути "Зроби це негайно!". Чистий армійський наказ, який викликає моментальне заперечення, адже я показую, що знецінюю його думки. Якщо постійно втовкмачувати дитині, що накази не обговорюються, ми отримаємо або зручну, забиту людину, яка не вміє говорити «ні» і якою потім будуть користуватися усі охочі, або жорсткого бунтаря. Другий варіант навіть реальніший: він просто почне саботувати взагалі будь-які правила наперекір мені, вчителям, а в майбутньому — керівникам.
"Мені не цікаво, чому!"
І коли він намагається виправдатися, найгірше, що я можу сказати — це "Мені не цікаво, чому!". Хоча насправді це єдине, що має значення. Без розуміння, як він докотився до такого, ми просто наступатимемо на ті ж граблі, а відмахнувшись від його пояснень, я змушую його замкнутися.
"Не доріс ще сам ухвалювати рішення!"
Ми самі вимагаємо від них дорослості, а потім видаємо: "Не доріс ще сам ухвалювати рішення!". Якщо сто разів назвати людину нетямущим малюком, вона із задоволенням розляжеться на дивані і поводитиметься саме так. Щоб підліток став особистістю, мені доводиться стискати зуби, довіряти і дозволяти йому вирішувати самому, ну чи хоча б вдавати, що ми вирішуємо це разом.
"Ти не маєш права зі мною так розмовляти!"
Мій улюблений мозоль — підліткове хамство. Коли очі закочуються так далеко, що видно мозок, так і хочеться крикнути: "Ти не маєш права зі мною так розмовляти!" Так, у мене зріла психіка, і я начебто повинна керувати процесом і задавати тон. І хамство прощати не можна, відповідальність за слова ніхто не скасовував. Але замість криків треба намагатися видихати і встановлювати межі інакше: я бачу, що ти роздратований, але в такому тоні ми спілкуватися не будемо, охолонеш — продовжимо.
"Твоя справа — тільки добре вчитися!"
За всіма цими скандалами часто криється наш власний невроз і дикий страх за їхнє майбутнє, за ці чортові іспити та роботу, тому ми зводимо все до фрази "Твоя справа — тільки добре вчитися!". А дитина чує в цьому умовну любов. Чує, що вона потрібна нам лише як проєкт із гарним табелем, а не просто тому, що вона наша. Спілкування, побудоване виключно довкола теми навчання — безпросвітна нудьга.
"Бо я так сказала!"
Коли сили на аргументи закінчуються остаточно, вилітає "Бо я так сказала!". Якщо він запитує «чому?», а у відповідь отримує цю мильну бульбашку, то всі мої прохання перетворюються на порожній звук. Доводиться пояснювати довго і нудно, тільки тоді є шанс, що до моєї думки прислухаються.
"Ти мені остогид!"
Але найстрашніше, що ми можемо зробити від втоми, це кинути "Ти мені остогид!". У перекладі на людську це означає: ти мені набрид і більше не потрібен. Для підлітка, хоч би яким колючим він здавався, батьки повинні залишатися надійним захистом. Вибиваючи цією фразою табурет у нього з-під ніг, можна навіть не сподіватися, що потім вдасться швидко порозумітися.
Я навіть не говорю про важку артилерію на кшталт «ти гірший за інших», «у тебе ніколи не вийде», «ти нічого не вмієш», «ти поганий» або «ми тебе не любимо». Це речі, які знецінюють людину дощенту, породжують у неї почуття неповноцінності на довгі роки та щедро годують психотерапевтів. Тому я просто роблю ще один ковток кави, рахую до десяти і йду в кімнату до свого підлітка. Просто розмовляти. Нормальними словами.
Коментарі