Фраза «вона вкрала мого чоловіка» завжди здавалася мені трохи абсурдною. Звучить так, ніби йдеться про залишений без нагляду айфон. Ми вперто продовжуємо використовувати цю лексику — «увела», «вкрала», «приманила». Ніби людина з паспортом, щетиною не має власної волі, а просто слухняно йде за тим, хто голосніше поклацав язиком, інформує Ukr.Media.

Сценарії завжди банальні. Або йому стало нудно в багаторічному шлюбі й захотілося драми, або на горизонті з’явилася хтось дуже наполеглива з регулярними повідомленнями опівночі. Суть не змінюється: є факт зради. Є він, який ухвалив рішення переступити межу, і є нестерпне бажання помститися. Бажано — їй. Тій самій, що «вкрала».

Розіслати скріни, влаштувати сцену, написати в дірект її колегам, проколоти шини врешті-решт. Варіантів багато, всі вони вимагають колосальної кількості нервів і залишають після себе тільки липкий післясмак.

Якось на лекції я почула як викладач відповідав на запитання студентки саме про це.

Його відповідь геніальна у своїй прагматичності.

«Просто віддайте його їй».

Жінка, яка приймає чужого невірного чоловіка, автоматично виграє дуже сумнівний джекпот. Вона отримує партнера, для якого зрада — це вже пройдений етап. Легітимна опція вирішення сімейних криз. Він уже вміє брехати дивлячись в очі, видаляти чати, перейменовувати контакти і знаходити раціональні виправдання власній слабкості.

Тепер це виключно її проблема. Тепер їй з цим жити — моніторити його онлайн, принюхуватися до чужих парфумів і ловити мікроінфаркти кожного разу, коли він затримується на "робочій зустрічі".