Дисципліна звучить суворо, а означає просту річ. Ви робите те, що самі вирішили, і не кидаєте через кілька днів. Почати вдається багатьом, а от далі все зазвичай і закінчується.
Прийнято вважати, що зібрані люди просто мають більше терпіння. Але коли дорослих цілий тиждень кілька разів на день запитували, чого їм зараз хочеться і чи стримуються вони, виявилося навпаки. Ті, в кого із самоконтролем усе добре, рідше взагалі стикалися з бажаннями, які заважали їхнім планам, і рідше мусили себе стримувати. Вони заздалегідь влаштовують життя так, щоб боротися доводилося рідше. Тому правила нижче допомагають обійтися без стиснутих зубів.
Приберіть спокусу до того, як вона покличе
Найчастіше люди не можуть втриматися від соцмереж, телевізора та інтернету. Найлегше впоратися зі спокусою на самому початку, поки вона не зміцніла. Вчитися в тихій бібліотеці простіше, ніж у галасливій кімнаті, а телефон, який залишився в сумці, не відволікає так, як телефон на столі.
Зібрані школярі й самі розповідали, що, коли сідають за уроки, навколо них менше того, що відволікає.
Запишіть однією фразою, коли, де і що зробите
«Завтра сяду за звіт» зазвичай так і залишається обіцянкою. Заздалегідь запишіть момент і місце, а до них прив’яжіть конкретну дію, наприклад «Завтра о 9:00, щойно сяду за стіл, відкриваю звіт і пишу перший абзац». Така фраза будується за схемою «якщо (коли) станеться це, то я зроблю ось це».
Різниця буває великою. Студентам перед Різдвом дали завдання написати звіт про те, як вони провели Святий вечір, і здати його протягом двох діб. Половину попросили заздалегідь позначити в анкеті, коли і де вони будуть писати. З них вчасно здали троє із чотирьох, а з решти тільки один із трьох.
Такий план найбільше потрібен для складної справи. Коли студентів попросили назвати дві свої справи на канікули, складну й легку, складну справу з планом довели до кінця двоє з трьох, а без плану тільки один із чотирьох. Легку майже всі (вісім із десяти) доробили і без плану.
Розмитий план майже не допомагає. Фраза «коли буде час» не називає жодного моменту, а «в обід, у своєму кабінеті» вже називає. Для боротьби зі спокусою теж можна заготувати фразу. Обіцянка «не відволікатимуся» працює гірше, ніж «якщо захочеться перевірити новини, просто не звертаю уваги і працюю далі».
Почніть із кроку, якого не можна не зробити
Чекати слушного моменту небезпечно, бо що більше часу минає між рішенням і справою, то менше шансів, що за неї візьмуться. Особливо тягне відкладати нудне й неприємне, і ще сильніше, коли сил мало. Що більше в справі треба вирішувати (з чого почати, що потім), то охочіше її переносять.
Допомагає обіцяти собі не всю справу, а лише перший маленький крок. Наприклад, відкрити файл і написати заголовок, дістати підручник і знайти потрібну сторінку або надягти рукавички й узяти ганчірку. Крок зроблено, отже, день зараховано, а все, що вдалося зробити понад це, йде в плюс. Почати так простіше за будь-якого настрою, і найчастіше людина не зупиняється на першому кроці.
Навіть науковці, які пишуть потроху щодня, випускають статті регулярніше за тих, хто сідає за роботу набігами.
Працюйте за таймером і відпочивайте теж за таймером
Метод «помідора» — це робота короткими відрізками за таймером із перервами між ними. Почався він із суперечки із собою. Студент, якому не давалося навчання, взяв кухонний таймер у формі помідора і запитав себе, чи зможе по-справжньому позайматися хоча б десять хвилин. Звідси й назва.
Зараз метод виглядає так. Вибираєте справу, ставите таймер на 25 хвилин і працюєте до дзвінка. Якщо спало на думку щось стороннє (подзвонити, перевірити пошту, перекусити), записуєте це на аркуш і продовжуєте. Коли таймер задзвонить, ставите хрестик на аркуші навпроти справи і відпочиваєте 3-5 хвилин. Після чотирьох таких «помідорів» робите довгу перерву на 15-30 хвилин. Допрацювати «ще кілька хвилин» після дзвінка не можна, навіть якщо здається, що ось-ось закінчите. А якщо роботу довелося кинути посеред «помідора», він не зараховується, і відлік починають заново.
Відпочивати за розкладом вигідніше, ніж «коли втомлюся». В одному досліді студенти, які самі вирішували, коли зробити перерву, загалом витратили більше часу і на навчання, і на відпочинок. Під кінець вони почувалися більш втомленими й неуважними, а зробили стільки ж, скільки ті, хто переривався за таймером.
Один час і одне місце, і через кілька місяців справа піде сама
Майже половину справ за день ми повторюємо день у день в одному й тому самому місці і не замислюємося про них. Так ми миємо руки, пристібаємося в машині, варимо ранкову каву. Звичка запускається сама, коли людина потрапляє у знайому обстановку. У зібраних людей таких корисних звичок зазвичай більше. А студенти, які завжди займаються в одному й тому самому місці, менше відкладають навчання.
Тому потрібну справу варто прив’язати до того, що й так трапляється щодня. «Після сніданку вчу нові слова», «як прийшов з роботи, прибираю одну кімнату». Вибираєте одну просту дію і одну прив’язку та повторюєте щоразу, коли опиняєтеся в цій обстановці.
Триматися доведеться довше, ніж три тижні, які обіцяють популярні поради. Число «21 день» пішло з книжки пластичного хірурга, виданої 1960 року. Він помітив, що приблизно стільки його пацієнти звикали до свого нового обличчя. Коли за людьми, які почали нову щоденну справу, спостерігали кілька місяців, вона ставала звичною в середньому за 66 днів, але в когось за 18 днів, а в когось, за підрахунками, лише за 254. Один пропущений день при цьому майже не заважає. Якщо зірвалися, просто продовжуйте наступного дня.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!