Раніше все було гранично просто. Він підходив сам, заговорював, запрошував на побачення, дарував квіти. Тепер він пише коротко і після першої ж мовчанки зникає. Жінки дивуються, куди поділася романтична ініціатива. Чоловіки знизують плечима і кажуть одне: «А навіщо?»
Чимало з них не розучилися залицятися. Вони втомилися старатися намарно і тепер спочатку чекають хоч якогось знаку у відповідь, а вже потім діють далі. Немає відгуку — немає й гонитви.
Страх здатися зайвим
Багатьом чоловікам, особливо старшого віку, стало важко заговорити з незнайомою жінкою. Слова дібрати вони можуть, та є відчуття, що будь-яку спробу тепер сприймуть як чіпляння. Комплімент сукні, питання «ви тут часто буваєте», ніяковий жарт про погоду раптом здаються занадто ризикованими. Такий чоловік стоїть і думає, що раптом він зараз скаже щось не те і його запам’ятають як дивака.
У 2018-му тоді ще вільний Генрі Кавілл зізнався приблизно в тому самому. Йому подобається, коли чоловік залицяється до жінки, але підходити він побоюється, бо раптом звинуватять у чомусь страшному, тож простіше зателефонувати колишній. Потім, щоправда, вибачався за те, як його зрозуміли. Але багато хто впізнав у цій розгубленості себе.
Водночас межа, якщо придивитися, не така вже й розмита. Заговорити і похвалити сукню зазвичай ніхто не вважає чіплянням. Межа там, де наполягають після «дайте мені спокій» або йдуть слідом. Одне запрошення — нормально, а після «ні» час зупинитися. Але страх опинитися по той бік межі спиняє ще до першого слова.
Листування без відповіді
Першими на сайтах знайомств майже завжди пишуть чоловіки — понад вісім повідомлень із десяти. А відповідь приходить менш ніж на кожне п’яте. Місяцями сидиш, формулюєш, жартуєш, добираєш фотографії, а у відповідь нічого. Ні «ні, дякую», ні «не цікаво». У відповідь — лише мовчанка.
Звідси втома, яка накопичується непомітно. Чимало чоловіків у якийсь момент видаляють анкету і кажуть, що «вийшли з гри». Жінок вони не розлюбили, їм просто так спокійніше. Не потрібно перевіряти телефон із надією, за яку соромно.
Квіти — для тієї, яка вже відповіла взаємністю
Заплатив за букет, за ресторан, за таксі, допомагав тягати коробки під час переїзду, а у відповідь почув м’яке «ти хороший, але іскри немає». Багато хто каже, що болючішим за відмову є відчуття, ніби старань і не помітили. Що можна було не дарувати, не возити, не слухати. «Хоч би що робив, все одно не вгодиш», — кажуть вони, і в голосі чути образу.
Тому квіти, увагу й довгі розмови багато хто тепер приберігають для тієї, яка вже відповіла взаємністю, і не витрачають на спробу її зацікавити. «Якщо сподобався, довго завойовувати прихильність не доведеться», — кажуть вони. І річ тут не в цинізмі, а в бажанні зберегти сили після багатьох марних спроб.
Нерозуміння натяків
Одних жінок завалюють повідомленнями, часто грубими, і від цього потоку вони втомлюються і хочуть закрити застосунок. Інші впевнені, що знак уже подали. Усміхнулися, затримали погляд або поговорили трохи довше, ніж зазвичай, а він так і не наважився на більше.
Як показало дослідження професора Джеффрі Голла з Канзаського університету, інтерес до себе люди вловлюють погано. Після десятихвилинної розмови загравання до себе помітила приблизно третина чоловіків і менш як п’ята частина жінок. Люди фліртують обережно, щоб не потрапити в ніякове становище, і через цю обережність жест скидається на звичайну ввічливість. Обоє чекають на знак, який насправді вже подали.
Про взаємність свідчить не окремий жест, усмішка чи подяка, а сталість уваги. Людина охоче розмовляє, сміється, дивиться в очі, не поспішає піти, розповідає про себе. А якщо вона далі теревенить із подругою і відводить погляд — це «ні». Тож і силкуватися далі немає сенсу.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!