Два вектора технічного прогресу - розробка все більше оригінальних гаджетів і створення медичних імплантатів, що полегшують життя інвалідам, - при перетині іноді дають дивовижні результати. Замість повернення втрачених здібностей пацієнти несподівано для себе знаходять нові. Глухі чують сигнали Wi-Fi (і навіть визначають відстань до безкоштовних мереж), сліпі освоюють ехолокацію (і розпізнають навколишні об'єкти за еху від клацань мовою)., інформує Ukr.Media.
Музика роутерів
У позаминулому році тридцятидворічний англієць Френк Суейн (Frank Swain) став стрімко втрачати слух. Дуже скоро йому довелося носити слуховий апарат, виготовлений за останнім словом техніки. Мініатюрні бездротові навушники підключаються до смартфону або планшету, а той, завдяки спеціальним додатком, налаштовує звук за вибором користувача - прибирає зайві баси, відфільтровує шуми і так далі. Сучасні слухові апарати фактично дозволяють людині не чути навколишні звуки, а їх відредаговану комп'ютерну копію. І одного разу Суейн подумав: а що якщо звернути увагу не тільки на звичні звуки, але і на акустику електронних ландшафтів мегаполісу?
Наші міста переповнені електронним шумом телекомунікацій. Повітря пронизане радіо - і телепередачами, переговорами по інтернету і мобільних телефонів, повідомленнями з супутників, сигналами GPS, Wi-Fi та іншими. Бездротові комунікації займають все більше місце в повсякденному житті, але те, що забезпечує нам доставку новин, чати з друзями, навігацію, обмін фотографіями по соціальним мережам, залишається недоступним для органів почуттів, невидимим і нечутним.
Френк Суейн.
Френк Суейн разом зі своїм другом, звуковим дизайнером Деніелом Джонсом (Daniel Jones), створив експериментальну систему під назвою Phantom Terrains, що дозволяє почути пейзажі Wi-Fi. Система являє собою перероблений смартфон, який посилає сигнал на слуховий апарат. Телефон відловлює сигнали всіх доступних йому Wi-Fi-роутерів, аналізує їх силу, близькість джерела, швидкість передачі даних, алгоритми шифрування, ступінь захищеності і т.д., а потім переводить всю цю інформацію в звуки. Рівень потріскувань говорить про потужність сигналу, попискування повідомляють про близькість роутерів, що працюють без пароля, тобто про близькість місць з безкоштовним Wi-Fi. У звук переводяться навіть імена операторів мереж, що перетворюються в набір музичних нот, що робить весь звуковий фон Wi-Fi схожим на музичні ембієнт-композиції.
«Я проходжу по вулицях Лондона, і разом з міським шумом, співом птахів у садах до мене доносяться з будинків звуки численних роутерів. Коли я спускаюся в метро, я чую знайоме булькання Wi-Fi з вільним доступом. Я сідаю у потяг, він в'їжджає в тунель, і всі звуки тануть, запановує тиша », - пише Суейн.
В інтернет-медіа і соціальних мережах до винаходу Суейна і Джонса поставилися по-різному. Одні з роздратуванням відзначають безглуздість нового гаджета і відмовляються розуміти, навіщо людині, що втрачає слух, знадобилася слухати «музику роутера», а не більш природні звуки навколишнього світу. Інші вважають Phantom Terrains проривом у новий вимір і передрікають йому грандіозне майбутнє.
Сам же Суейн до кінця не знає, як ставитися до звукового подарунку, який він підніс світу. Він не знає, скільки ще часу зможе вслухатися в музику Wi-Fi-сфер, не знає толком, як ще можна застосувати його винахід, але вважає, що над цим варто серйозно подумати.
повернення Бетмана
Розмови про заміну зору слухом ведуться як мінімум сотню років. Вивчається це питання близько півстоліття, технології розробляються з 1990-х, перший електронний гаджет побачив світ два роки тому. Наукові вишукування тривають.
Мова про звуковий ехолокації для сліпих. Ехолокація (визначення місця розташування і властивостей об'єкта за часом затримки відбитої від нього звукової хвилі) в світі тварин найбільш розвинена у кажанів і дельфінів. Але доступна вона і людині: в окремих випадках сліпі від народження (або з дитинства) розвивають у собі здатність «бачити» вухами.
Деніел Киш (Daniel Kish) з Каліфорнії - один з таких людей. Безповоротно осліпнув у віці 13 місяців через рак сітківки, він з дитинства розвинув у собі здатність «бачити» навколишні предмети, клацаючи язиком і слухаючи отразившееся від них луна. Почав з того, що, залазячи на дерево, визначав, на якій висоті перебуває, а сьогодні вміє розпізнавати практично будь-які об'єкти і цілком упевнено їздить на велосипеді.
Кіш так би й залишився людиною-феноменом з надздібностями, але з віком знайшов можливість навчати ехолокації інших сліпих. У 2000 році він заснував некомерційну організацію World Access to the Blind, за допомогою якої передав свій дар більш ніж п'ятистам пацієнтам. Крім того, досліди показали, що ехолокації може з дещо більшим працею навчитися навіть зрячий чоловік.
Багато організацій сліпих не визнають ініціативу Кіша, вважаючи її надто складною. Однак, швидше за все, це тимчасово: ехолокації залишилося забезпечити необхідні технічні підпірки, спростивши процес заміни очі вухами.
Що і відбувається: два роки тому вчені з Єрусалимського університету повідомили про чудо-окулярах, що дозволяють сліпим бачити. В окуляри вбудована відеокамера, яка переводить зображення в звук: чим вище предмет, тим голосніше звук, чим ближче, тим пронизливіше. Повідомляють також про інші розробках тій же лабораторії доктора Аміра Амеді (Amir Amedi) - програмі EyeMusic, перетворною зображення в короткі музичні фрагменти, і тростини EyeCan, що розпізнає перешкоди за допомогою інфрачервоного випромінювання і трансформирующей сигнали в звуки або вібрації за бажанням користувача.
Ехолокація активно вивчається. Відомо вже немало. Наприклад, з'ясувалося, що при ехолокації обробка звуку у сліпих відбувається в тому ж розділі мозку, де у зрячого обробляється відеоінформація. Дослідження ведуться в різних країнах із залученням сліпих і зрячих добровольців.
Цікава сама остання новина - одночасно і очевидна, і загадкова. Нейрофізіолог Лютц Вігребе (Lutz Wiegrebe) з Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана запросила вісім зрячих студентів, наділа їм на очі пов'язки і стала навчати їх ехолокації за методом Кіша за допомогою клацання мовою.
Двох-трьох тижнів вистачило, щоб всі студенти, нехай і різною мірою, навчилися орієнтуватися в експериментальному коридорі з багатьма поворотами і не натикатися на стіни. Далі випробування перевели у віртуальний коридор. Які стали «незрячими» добровольці сиділи в кріслі, надівши навушники і клацали мовою в мікрофон. Комп'ютерна програма створювала відлуння, що виходить від віртуальних стін, і, орієнтуючись з цього луні, випробувані повинні були триматися центру коридору.
Провели два тести. У першому піддослідним пропонувалося, не рухаючи тілом і головою, «пройти», обертаючи коридор, по центру за допомогою джойстика. У другому коридор був зафіксований, і напрямок руху випробовувані вказували поворотом крісла і голови. Різниця в результатах виявилася величезною. У першому випадку добровольці йшли по коридору зигзагом і постійно натикалися на стіни. У другому ж «новачки-ехолокатори» дуже швидко навчалися ходити, не роблячи ніяких помилок.
Але головне в іншому. Вігребе впевнена: ехолокація - природна здатність, неодноразово формировавшаяся в ході еволюції, коли у тварин виникала в ній нужда (кажанам треба було орієнтуватися в темряві, а дельфінам і китам - в каламутній воді). Так само опановувати ехолокацією можна і людині - нехай навіть за допомогою навчальних програм віртуальної реальності.
