Мінарет досягає 65 метрів (другий у світі, після делійського Кутб-Мінар, 73 метри, де знаходиться декілька інших пам'яток, в тому числі, знаменита нержавіюча залізна колона). Він був побудований в 1194 році гуридским султаном Гияз-ад-Діном в честь остаточної перемоги над газневидами в 1192 році, як свідчить напис на мінареті. Треба сказати, що цю династію традиційно називають "гуридською", хоча - правильне її ім'я (якщо читати, а не її переклади) "гарийськая". І переклад в імені є - "Світла"... І можливо, це пов'язано з походженням назви міста "Герат".
Мінарет побудований з обпаленої цегли, славиться добре збереженими художніми розписами, які включають геометричні орнаменти і красиво написані вірші Корану. Історики знайшли також написи, стилізовані під квадратні літери івриту. Написів на санскриті - на жаль, не виявлено.
Вчені вважають, що мінарет - це єдина вціліла споруда міста Фірузкух ("блакитний голод" - даруй/ урду), який був столицею султанів династії гурідов, до перенесення її в Газні. Місто було зруйноване в 1221 році, військом Чингісхана, і потім навіть місце його розташування було надовго забуто. Мінарет-мовляв довгий час «грав у хованки» з людьми, і знову був виявлений в 1886 році, Томасом Холдичем, англійським географом і президентом Королівського географічного товариства.
В 1943 році Абдулла Хан Малекяр (губернатор Герата) вперше зробив фотографії занедбаного мінарету і повідомив про нього Ахмеда Алі Коазаду, президенту Афганського історичного товариства. В 1944 році була опублікована перша стаття про пам'ятку.
19 серпня 1957 року французький археолог Андре Марік першим з європейських учених дістався до мінарету, і в 1958 році опублікував доповідь в «Записках французької делегації в Афганістані».
У 1960 році два представника Французької археологічної делегації в Афганістані — Ле Бер і його асистент Маршаль сфотографували декоративні панелі і провели первинне дослідження його архітектурної структури, виявивши вхід з двома гвинтовими сходами приблизно на 4 м нижче сучасного рівня.
У 1961-1969 роках італійський архітектор Андреа Бруно обстежив мінарет. Так як пам'ятнику загрожувало обвалення, місцевими жителями були проведені роботи по укріпленню берега і побудований дерев'яний міст через Герируд, пізніше зруйнований під час бойових дій. Були відкриті руїни палацу, укріплень, мусульманське і єврейське кладовища.
Серйозних наукових досліджень пам'ятника не проводилося через важкодоступність і нестабільної політичної обстановки в країні в останні 40 років. Збереження мінарету загрожують повені, які підмивають фундамент, землетруси, часто бувають в регіоні і незаконні розкопки шукачів цінностей. У 2002 році мінарет і прилегле недосліджене городище включено в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Існуюча версія, очевидно має слабкі сторони. Місце, де розташований мінарет – важкодоступно і нестабільно із-за політичної та геологічної ситуації. Судячи ж з фото, і супутниковим картками, місця для палацу або мечеті там - немає. Для столиці або міста взагалі немає. Тим більше, що через малодоступності цього місця, цеглу виробляли десь тут.
