Психолог пояснює, чому не можна кричати на дитину, коли вона виявляє агресію

Може, так iнодi чинить i ваша дитина. А як ви реагуєте на таку поведiнку? У переважнiй бiльшостi випадкiв реакцiя мами буде такою: накричати у вiдповiдь на дитину, плеснути по м'якому мiсцi, наказати заспокоїтися i заборонити так поводитися. Звичайно, кожна мама хоче, щоб її дитина росла витриманою, спокiйною. Але чи не робить вона малятi ведмежої послуги, забороняючи виявляти свою агресивнiсть, виливати свiй гнiв?

Переключати гнiв чи пригнiчувати?

Гнiвливiсть, агресивнiсть у кожнiй людинi, як i в тваринi, закладено природою. Це наша захисна реакцiя на загрозу зовнi, за природою майже така ж, як i в кiшки, яка в нападi лютi кидається на величезного собаку, щоб захистити себе i своїх кошенят. У багатьох випадках їй таки вдається налякати саме своєю агресивнiстю сильнiшого за себе пса. Однак ми, люди -- iстоти цивiлiзованi, тому не можемо виявляти свiй гнiв так безпосередньо, як кiшка, не можемо накидатися з кулаками на касира, який неправильно дав нам решту в супермаркетi, передає Ukr.Media.

Дорослi люди знають iншi, соцiально прийнятнi способи реагувати на такi випадки. А от дiти цього поки що не вмiють, тому в ситуацiях, якi вони вважають загрозливими для себе чи своїх iнтересiв, у них прокидається саме той природою закладений iнстинкт гнiвливостi та агресивностi. Однак чи варто пригнiчувати його сердитим окриком чи забороною таким чином виявляти свої емоцiї? Чи не призведе це до ще бiльшого клопоту?

Якщо ви дивилися фiльм "Керування гнiвом", то, мабуть, пам'ятаєте, що сказав герой Джека Нiколсона, лiкар-психiатр: "Є два типи агресивних людей -- вiдкритi й прихованi. Перший тип -- це людина, яка стоїть бiля каси i кричить на продавця, що неправильно вiдрахував йому решту. А другий тип -- це продавець, який з дня на день змушений вислуховувати всi претензiї покупцiв i лиш усмiхатися їм у вiдповiдь. Одного чудового дня такий продавець бере автомат i розстрiлює всiх покупцiв у магазинi".

"Все правильно, -- коментує психолог.

-- Якщо свiй гнiв довго стримувати, постiйно пригнiчувати у собi, не давати йому розрядки, то вiн накопичується. Посилюється бажання здiйснити агресивну дiю. До того ж знижується порiг вияву агресивностi, й кiнець кiнцем чаша терпiння людини переповнюється. Тодi досить косого погляду чи образливого слова, щоб людина, яка дуже довго стримувалася, накинулася на iншу з кулаками чи зброєю. I дуже часто потерпає вiд цього випадкова людина, адже об'єктом агресiї часто стає не найбiльший подразник. Агресiя переадресовується".

Колись в Iспанiї стався такий випадок: чоловiк викинув у вiкно свою дружину, яка заважала йому дивитися трансляцiю футбольного матчу. А пiсля цього спокiйно вмостився на канапi i дивився футбол, поки по нього прийшла полiцiя. На перший погляд, безглуздий, дикий вчинок. Тим бiльше, що чоловiк мав репутацiю людини тихої i спокiйної.

Однак психологiв такий його вчинок не дивує: очевидно, що чоловiк цей не вмiв виражати свiй гнiв якимись непрямими способами. Тамував у собi злiсть на начальника, який знизив йому зарплату i перевiв на нижчу посаду, на людей, якi штовхали його в метро, на друга, який не повернув вчасно грошi, на дружину, яка весь час його пиляла за те, що мало заробляє i знай валяється на диванi, дивлячись телевiзор. Це тривало не один рiк, i врештi однiєї запальної фрази дружини "Для тебе футбол важливiший, анiж сiм'я!" вистачило, щоб увiмкнути так довго стримуваний механiзм агресiї й скерувати її на найближчий об'єкт -- дружину.

Отже, як бачимо, агресiю, гнiв треба вмiти не стримувати чи пригнiчувати, а вчитися виражати непрямими методами, скеровувати на творчу, а не руйнiвну дiяльнiсть. Вчитися це робити треба вже в дитинствi. А допомогти дитинi приборкати свою агресивнiсть повиннi саме ви.

Побий подушку, порви малюнок

Кричати на дитину, яка гнiвається, агресивно поводиться, не можна з двох причин. По-перше, все одно криком i забороною ви вiд неї послуху не доб'єтеся. По-друге, таким чином ви самi показуєте дитинi, як треба виражати своє невдоволення,
свiй гнiв. Тож чому дивуєтеся, коли вона наслiдує вас, поводячись так само? Отже, якщо не хочете, щоб ваша дитина виявляла свiй гнiв криком та iстерикою, постарайтеся не поводитися так при нiй, не обговорювати своїх кривдникiв,
не виношувати планiв помсти їм.

Якщо дитина зла на когось, запропонуйте їй давнiй спосiб вилити злiсть: потовкти подушку чи боксерську грушу. Такий спосiб зняття напруження цiлком офiцiйно застосовують у японських корпорацiях, причому ця "груша" там частенько має обличчя, як у начальника вiддiлу чи директора фiрми. Ще один спосiб: намалювати того, хто дитину образив, i розiрвати цей малюнок на дрiбненькi клаптики або ж описати свої образи i подерти цей листочок.

Можна також дати дитинi аркушi й запропонувати намалювати, як вона уявляє свiй гнiв та образу. Дитина спочатку почне зi злостi базграти олiвцем, а потiм зацiкавиться процесом, заспокоїться й почне спокiйно малювати. Зрештою, таким чином можна скерувати енергiю гнiву в будь-яке iнше русло.

Наприклад, запропонуйте дитинi позмагатися в бiгу. "Ану, хто швидше добiжить до того дерева?" Запропонуйте пошукати пiд ногами гривню, яка нiбито кудись покотилася, чи цукерку у вашiй сумцi, упiймати голуба i т. iн.

Взагалi, старайтеся якнайспокiйнiше реагувати на дитячу агресiю. Якщо вгамувати дитину не вдається, почекайте, поки вона викричиться, а потiм спокiйно з'ясуйте причини її гнiву, вислухайте її, допоможiть порадою.