Вчені прагнуть дізнатися про Сатурн як можна більше, передає Ukr.Media.
Після закінчення місії космічного зонда «Кассіні», астрономи не збираються надалі сидіти склавши руки. Вони хочуть продовжити вивчення шостої планети, щоб отримати про неї якомога більше інформації. Сатурн завжди вважався одним з найцікавіших об'єктів для дослідження в Сонячній системі. Його походження є великою загадкою для сучасної науки, за однією з версій він трансформувався у газового гіганта з планети-карлика. Незалежними дослідниками був виявлений зв'язок Сатурна з Сонцем, а стародавні майя називали «володаря кілець» спочатку другим сонцем, а потім планети-примарою, яка захована за зіркою. Представники багатьох стародавніх цивілізацій були впевнені, що Сатурн – це перше світило Сонячної системи, яке згодом погасло, а на зміну йому прийшло нинішнє Сонце.
У 1977 році NASA запустило перший автоматичний зонд Voyager, з якого була отримана інформація, що шокувала вчених – на поверхні Сатурна розташовується величезний шестикутник з рівними сторонами. Фотографії з апарату «Кассіні», запущеного до Сатурна через 20 років, показали, що шестикутник не має природного походження – він споруджений штучно, що говорить про можливе існування розумного життя на планеті, хоча не виключено, що представники цивілізації, що створила цей шестикутник, просто прилітали на Сатурн.
За десять років спостереження за Сатурном, яке велося з допомогою «Кассіні», одним з найцікавіших отриманих видів інформації стали радіосигнали, що виходили з атмосфери Сатурна. Для людських вух такий інфрачервоний звук не чути, але трансформировавшие його вчені прийшли до висновку, що він утворений не штучним, а природним чином. Але пізніше британський фахівець з цифрової обробки Йост Ван Дайк знайшов в шумах з Сатурну певну закономірність і заявив, що сигнали все-таки мають штучне походження. Згодом вчені охарактеризували ці звуки, як плазмові хвилі, вироблені зарядженими частинками, що знаходяться у внутрішньому кільці D.
Дивовижна теорія білоруського дослідника Іммануїла Великовского свідчила, що Сатурн, на відміну від інших планет, володіє унікальною здатністю незалежно від сонячного тепла, акумулювати власне тепло. Вона згодом була підтверджена і стала непрямим доказом теорії про зоряне походження «володаря кілець». Все той же Великовський був автором ще однієї феноменальною теорії про причетність Сатурна до Великого потопу, що трапилося колись на Землі. Пояснювалася вона наступним чином: входять до складу подвійної зоряної системи Юпітер і Сатурн колись зблизилися на дуже небезпечну відстань, через що і стався настільки потужний вибух, що змінилося навіть розташування планет в Сонячній системі. У підсумку вони посіли ті місця, на яких зараз і перебувають. Але при цьому планети зазнавали глобальні катаклізми – наприклад, Землі якраз і дістався Великий потоп, який був описаний не тільки в Біблії, але і в різних інших древніх записах.
Апарат Voyager-2» зафіксував у просторі близько Сатурна дивний тріск, який зазвичай свідчить про сплески статичної електрики великої потужності. «Кассіні» продовжив місію дослідження і передав на Землю сенсаційні відомості про те, що кільця Сатурна генерують така величезна кількість електрики, що порівняти його можна хіба тільки з розрядами найсильніший блискавок на нашій планеті, помноженими на десятки тисяч. Поки наукового пояснення даному феномену дано не було, але уфологи тут же стали будувати гіпотези про те, що Сатурн виконує функцію величезною електростанції для мешканців інших планет.
До речі, розшифровуючи дані з «Кассіні», вчені оголосили про відкриття органіки серед кілець шостої планети. Але, щоб розповісти щось більш докладно, фахівцям знадобиться ще якийсь час для досліджень.
Звичайно, кільця Сатурна є найбільш загадковим і привабливим явищем даної планети. Але поки основна частина інформації про них прихована від нас завісою таємниці. А навіть мала кількість одержуваних нових відомостей породжує ще більшу кількість запитань.
Вважається, що відкрив кільця Галілео Галілей у 1610 році, хоча він, в силу недосконалості використовуваного приладу, лише вловив якусь аномалію в будові шостої планети. В 1656 році Християн Гюйгенс вже зміг чітко розгледіти кільце, а в 1675 році Джованні Кассіні, в честь якого і був названий відомий зонд, побачив, що кільце не суцільне, а розділене порожнім простором на дві частини. Астрономи довгий час дотримувалися цієї версії – що у Сатурна всього два кільця, і вони тверді й тонкі. Але в 1787 році вчений Лаплас зробив відповідні розрахунки, за якими виходило, що кілець тисячі, а може, навіть мільйони, і саме цей факт допомагає їм встояти проти руйнівного впливу гравітації.
Пізніше, на підставі багатьох досліджень астроном з Франції Е. Рош вивів теорію про те, що кільця не можуть бути рідкими і суцільними, виходить, вони складаються з безлічі дрібних і твердих частинок. Вже в 1952 році, вивчивши спектральні характеристики кілець, було встановлено, що основною їх складовою є замерзла вода. Потім стали відомі й інші компоненти загадкових кілець: аміак, водень, сірчані сполуки, метан та інші. Примітно, що якщо зліпити з кілець Сатурна сніжний ком, то його діаметр складе близько 600 кілометрів.
Варто відзначити, що не тільки Сатурн в Сонячній системі має кільцями. Подібні утворення помічені біля Нептуна, Юпітера і Урана. При тому, що їх природа може бути такий же, як і у сатурнових кілець, вони практично непомітні.
