Сипучий пісок — страшний і небезпечний вбивця , з яким людина поки не в силах боротися, так само як з виверженнями вулканів, цунамі і землетрусами.

Названий природний феномен має наукове пояснення - це звичайний пісок, під шаром якого виявилося джерело води, що пробиває собі дорогу наверх. Уявіть собі картину: гарна погода, піщаний берег, людина прогулюється уздовж пляжу. Виявляється, вона знаходиться в декількох кроках від смертельної небезпеки: під товщею піску на глибині в кілька сотень метрів забило підземне джерело, яке пробиває собі шлях нагору. Вода починає заповнювати простір між піщинками, розсовуючи їх і зменшуючи зчеплення між ними. В результаті чого пісок стає рухомим і нестійким, інформує UkrMedia.

Щільність сипучих пісків більша щільності води, їх суміш перетворюється в дуже в'язку субстанцію, яка поступово затягує тіло вниз. Плавати в них неможливо, а ось повільно і плавно переміщатися цілком реально.

В цьому і полягає шанс на порятунок для людини, яка потрапила в сипучий пісок: сильно смикати, махати руками і ногами не можна - це призводить до затвердіння піщаного грунту навколо.

Правильна поведінка - це лягти на спину, широко розкинути руки і намагатися вивільнити ноги з піщаного полону. Тоді у людини буде можливість плавати на поверхні болота, яке затягує і чекати допомоги зі сторони.

Місце, де ховаються сипучі піски, відрізнити від звичайної, твердого грунту, досить важко. Сонце зазвичай добре просушує верхній шар топкої поверхні, що призводить до утворення тонкого сухого шару землі, на якому починає рости трава. Ось так утворюється природна пастка, в яку може потрапити будь-яка жива істота. Найчастіше сипучі піски можна зустріти в низинах горбистої місцевості, на берегах річок і озер.

Досить багато таких небезпечних місць було в Англії, більшість з яких в наші дні засипані. Сумно знаменита затока Моркембе, де протягом ряду років загинуло більше 150 осіб. Під час відпливу море в цій місцевості відступає далеко від берегової лінії, а дно швидко підсихає, створюючи ілюзію безпеки. Люди, що проходять по висохлій поверхні, потрапляють у пастку сипучих пісків, а швидкий приплив, який піднімається на 9 метрів, накриває нещасних з головою.

Щоб захистити людей від цієї небезпеки, англійський уряд ще в XV столітті ввів в цій місцевості посаду провідника, який мав оберігати подорожніх від підступного місця. Сьогодні в затоці працює спеціальна рятувальна служба, у чиє завдання входить допомога постраждалим людям. Щороку вони рятують близько 30 осіб, постраждалих від сипучого піску.

Служба порятунку організовано і на Алясці для патрулювання фіорду Тарнеген, який має довжину 80 кілометрів і весь складається з сипучих пісків. А острів Сейбл в Атлантичному океані знаменитий тим, що там в сипучих пісках гинуть цілі кораблі, що опинилися на суші під час корабельної аварії.

Ще одне місце, де піски поглинають кораблі, - це мис Саут-Форленд (Англія), де знаходяться Гудвінські мілини, всесвітньо відомі як «кладовище кораблів». Там, на великій мілині, стоять напівзасипані кораблі. Місцями серед сіро-жовтого піску стирчать лише залишки щогл і іржавих труб колишніх завойовників морів. Сумно бачити, як доживають свій вік кораблі серед піщаної безмовності. Піски чіпко тримають свою жертву, і корабель врятувати практично неможливо, та й люди не завжди встигають покинути приречене судно.

Однією з жертв Гудвінських пісків став пароплав «Гелена Моджеска», вантаж якого оцінювався в 3 мільйони доларів. 12 вересня 1946 року пароплав сів на мілину у південній частині мису Саут-Форленд. Чотири дні вісім рятувальних буксирів намагалися врятувати пароплав, але на п'ятий день «Гелена Моджеска» переломилася навпіл, а вантаж і корабель стали жертвою пісків. Капітан не зміг пережити трагедію і 17 вересня застрелився в номері готелю.

У 1954 році в цьому місці сипучі піски поглинули маяк, який попереджав судна про небезпеку. Трагедія сталася так швидко, що вертоліт, який прилетів, встиг врятувати лише одного робітника з вишки, яка майже пішла в пісок. І таких історій про це гибле місце дуже і дуже багато.

Звичайні піски стають рухомими ще з однієї причини - в результаті землетрусу. Коли тверді ділянки суші на короткий час перетворюються в сипучі піски, гинуть не лише люди і кораблі, але й цілі міста.

Так у 1692 році загинуло місто Порт-Ройял на Ямайці. У результаті великого землетрусу більша його частина пішла під воду, його поглинула морська безодня. Так вважали фахівці того часу. Через 300 років цією трагедією зацікавилися сучасні вчені і з'ясували, що місто не пішло під воду, а потонуло в сипучих пісках. Після землетрусу грунт знову затвердів і поховав в собі живцем більше 2000 жителів міста.

Існує ще одна наукова думка щодо походження сипучих пісків. Деякі вчені вважають, що не тільки вода і сейсмічна активність впливають на їх рухливість, але і електричні ефекти, які призводять до утворення позитивного заряду між частинками піску, що, в свою чергу, призводить до зменшення тертя між ними. І якщо людина ступить на такий пісок, то провалиться.

Сипучі піски - ще одна загадка природи, яка досі не перестає хвилювати уми вчених і цікавити мандрівників-екстремалів. Цей природний феномен поки що не можна віднести до з'ясованих природних явищ, можливо, що ще не всі таємниці сипучих пісків розкриті людиною. Ну, а подорожнім можна тільки побажати міцної і надійної опори під ногами.