Група співробітників Лейденського університету в Нідерландах під керівництвом докторанта Нільса ван ден Берга (Niels van den Berg) у новому дослідженні прийшла до висновку, що шанси людини на спадкування генів, пов'язаних з довголіттям, підвищуються, якщо в сім'ї є довгожителі, включаючи не тільки батьків, а й інших родичів, таких як тітки і дядьки. Результати роботи опубліковані в журналі Nature Communications, інформує Ukr.Media.
Використовуючи бази даних Університету штату Юта та голландської провінції Зеландія, дослідники проаналізували родоводи майже 315 тисяч чоловік більш ніж з 20 тисяч сімей, починаючи з 1740 року. За їхніми словами, чим більше у людини родичів-довгожителів, тим менше її ймовірність померти в порівняно молодому віці.
Згідно з даними, у тих, чиї батьки можуть вважатися довгожителями, ризик померти на 31% нижчий, ніж у інших їхніх однолітків, чиї батьки не жили дуже довго. Як довгожителів вчені розглядали тих, хто потрапив у 10 відсотків людей з найвищою тривалістю життя з усієї вибірки. Більш того, ризик ранньої смерті для цієї людини знижується, навіть якщо в групу входять не батьки, а його тітки і дядьки. Тому, за словами Ван ден Берга, в сім'ях, що мають довгожителів, батьки можуть передавати гени довголіття своїм дітям, навіть якщо зовнішні фактори не дозволяють їм самим увійти в цю групу. Отримані під час дослідження дані підтверджують ідею про те, що у людини дійсно є гени довголіття, вважає вчений.
Дослідники довгий час шукали гени, пов'язані з довголіттям, але їх значно важче визначити, ніж гени для якої-небудь хвороби, каже професор кафедри молекулярної епідеміології в Лейденському університеті і співавтор дослідження Елін Слагбоом (Eline Slagboom).
«Так, нова робота привела нас до того, що ми стали суворішими при виборі людей, у яких потрібно шукати ці гени. Якщо ви досліджуєте якусь випадкову групу людей старше 100 років, якими б винятковими вони не були, ймовірно, що багато хто з них насправді не належать до сім'ї, в якій довголіття може передаватися у спадок. Їхній вік з великою часткою ймовірності може вважатися випадковістю і бути результатом здорового способу життя або сприятливих обставин в дитинстві, а тому ніяк не відіб'ється в їхньому ДНК», - пояснює Слагбоом.
