Пил відіграє важливу роль у житті нашої планети. Живильні речовини, які ним переносяться, поширюються в результаті сильних пилових (піщаних) бурь з пустелі Сахара, удобрюють ґрунт в тропічних лісах Амазонки та живлять фотосинтезуючі організми, такі як водорості в Атлантичному океані. У свою чергу ці організми поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень, інформує Ukr.Media.
Вчені з Мьюбурнського коледжу земних і енергетичних наук, Університету Флориди, Массачусетського технологічного інституту, Хемптонського університету та Коледжу Чарльстона досліджували пил віком 300 мільйонів років, щоб зрозуміти його роль в атмосфері планети того часу.
Пошук стародавнього пилу привів групу вчених до залишків мілководної морської екосистеми в сучасному Ірані. Дослідники взяли зразки в карбонатних породах вапняку, що зберігається в горах північного і центрального Ірану.
Камені були піддані серії хімічних обробок для вилучення стародавнього пилу. Те, що вчені виявили, виявилося силікатними мінералами: глиною і кварцом, які утворилися 300 мільйонів років тому з пилових частинок.
Вчені з'ясували, скільки пилу було в атмосфері пізнього палеозою. Їх результати показали, що атмосфера Землі була набагато більш брудною, ніж сьогодні. Стародавній пил містив значну кількість високореактивного заліза.
Хоча залізо є не єдиним мікроелементом, який переноситься пилом, вважається, що цей давній пил містив вдвічі більше біодоступного заліза, ніж сучасний пил, який запліднює тропічні ліси Амазонки.
Це сильне удобрення пилом призвело до масового зростання морських фотосинтезаторів. Під впливом пилу багатого залізом водорості і ціанобактерії поглинали вуглекислий газ і виділяли кисень. Дослідники припускають, що ця дія, що тривала протягом мільйонів років, змінила атмосферу планети.
Один з методів поглинання вуглецю, запропонований вченими, полягає в додаванні біодоступного заліза в ізольовані частини океану, розташовані далеко від пиломістких континентів, які, по суті, є пустелями. Вчені, які намагалися зробити це в невеликих масштабах, задокументували результат — цвітіння фітопланктону.
Однак вчені попередили, що наслідки такого експерименту в глобальних масштабах непередбачувані. Тому вони продовжать вивчення цього питання.
«Геологічна історія Землі подібна лабораторній книзі. В ній пройшла незліченна кількість експериментів. Ми можемо відкрити лабораторну книгу Землі і відновити те, що відбувалося в минулому, побачивши, як Земля реагувала на ці екстремальні стани», — кажуть вчені.
