Вчені з Університету Барселони виявили, що жінки більше схильні приймати власне тіло, якщо дивляться на нього не в дзеркало, а «від третьої особи». Автори роботи, опублікованої у виданні Frontiers in Robotics and AI, сподіваються, що це допоможе в боротьбі з розладами харчової поведінки (РХП), такими як анорексія і булімія, інформує Ukr.Media.
Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, РХП і різними формами дисфорії частіше страждають жінки, а також підлітки. В останні роки відзначається зростання числа чоловіків, які страждають від подібних розладів. Це потенційно смертельні хвороби: наприклад, помирають близько 5% хворих анорексією і трохи менше — від булімії, а, за підрахунками американських медиків, від однієї тільки анорексії страждає близько відсотка жіночого населення країни.
На сьогодні лікування РХП, як правило, поєднує спостереження і лікування у психіатра, психотерапевта і гастроентеролога, а також хворим нерідко потрібні консультація нефролога і стоматолога: страждають нирки та зубна емаль. Сьогоднішні методи лікування самого розладу визнані не занадто ефективними, і фахівці працюють над новими підходами.
Іспанські вчені запропонували доповнити наявні практики роботою у віртуальній реальності. До цього підштовхнули дослідників проведені ними дослідження реакції людей на власні віртуальні копії.
«Коли учасниці експериментів змогли подивитися на своє тіло з точки зору іншої людини, воно здалося їм привабливішим, ніж тоді, коли вони дивилися на себе звичайним чином. Ми вважаємо, що така методика буде особливо ефективна для того, щоб покращувати самооцінку у пацієнток, які страждають від розладів харчової поведінки», — говорить автор роботи доктор Солен Нойрет.
Дослідники опитали 23 випробовуваних (11 чоловіків та 12 жінок) — з кампуса Барселонського університету — про ставлення до власного тіла та наявності РХП. Після цього група протестувала вплив віртуальної реальності. Програма могла використовуватися як комп'ютерна гра у двох режимах — з поглядом від першої особи або від третьої.
При цьому у випадку гри від третьої особи люди бачили або своє тіло, перенесене у віртуальну реальність з абсолютною точністю, або «ідеальне» тіло, відтворене за їх розповідями про власну зовнішність. Автори роботи запропонували їм «вжитися» у кожного персонажа, а потім оцінити їх зовнішній вигляд.
Виявилося, дівчата-учасниці описували своє точно відтворене віртуальне тіло, краще, ніж те, яке було створено на основі попередніх уявлень. При цьому всі учасники воліли виглядати так, як виглядали їхні «реалістичні» двійники, а не як виглядали ідеально ігрові моделі: рівень незадоволеності своїм тілом після такої зміни ракурсу впав. Це відкриває перспективи використання методу в терапевтичних практиках.
