Вчені з'ясували, що змусило індіанців майя покинути одну з своїх найбільших столиць

Стародавнє місто майя Тікаль було покинуте жителями за століття до появи європейців через проблеми з чистою водою, інформує Ukr.Media.

Більше тисячі років Тікаль залишався одним з великих центрів держави майя і всієї доколумбової Мезоамерики: в пору розквіту його населення досягало 100 тисяч осіб. Більш того, європейці не мають ніякого відношення і до загибелі Тікаля. З невідомої досі причини місто було залишене жителями в IX столітті і заросло лісом ще до прибуття перших конкістадорів. У новій роботі дається пояснення цієї загадки.

Девід Ленц (David Lentz) і його колеги з Університету Цинциннаті звернули увагу на не надто вдале розташування Тікаля з точки зору водопостачання. Не маючи поблизу легкодоступних річок або озер, все місто було змушене покладатися на дощову воду, яка, завдяки складно влаштованій системі, збиралася і накопичувалася у великих резервуарах. Вчені взяли проби з 10 таких кам'яних цистерн і проаналізували фрагменти ДНК, що збереглися в древніх осадових відкладах.

Робота показала, що в опадах присутні сліди ціанобактерій Planktothrix і Microcystis, які населяли резервуари ще в роки активного життя Тікаля. Однак у середині IX століття, коли місто пережило серію суворих посух, ці водорості зацвіли. «Вода стала виглядати жахливо. Напевно, вона і на смак була жахливою, — говорять автори дослідження. — Пити її нікому не хотілося». Зауважимо, що та низка посух була настільки катастрофічною, що незабаром погубила і всю цивілізацію майя.

Крім бактерій, вчені помітили забруднення води ртуттю. До того ж, що в околицях Тікаля не було природних джерел такого забруднення, вони вирішили, що його створили самі мешканці древнього міста. Насправді, цивілізація майя відома своєю любов'ю до яскравих розписів. Для приготування багатьох фарбувальних пігментів використовували залізну охру і кіновар, сульфід ртуті.

Звичайно, токсичність ртутних сполук настільки очевидна, що була відома з глибокої давнини, але навряд чи у Тікалі поводилися з ними згідно з всіма принципами техніки безпеки. Дощова вода легко могла змивати частину пігменту з розписів і забирати його в резервуари, де ртуть поступово накопичувалася. А вже звідси отруйний метал потрапляв на столи і простих жителів міста.