Однією з основних причин, чому палеонтологи все ще дуже мало знають про стародавніх живих істот, є повне розкладання їх м'яких тканин з часом. Для істот зі скелетом або панциром це пів біди, а ось такі створіння як черв'яки зникають повністю. Тому для вивчення виду Pennichnus formosae вченим довелося досліджувати їх норки, які залишилися на дні древніх морів, інформує Ukr.Media.
Було вивчено 319 таких об'єктів, перш ніж вчені зробили висновок про приналежність деяких з них до колишніх жител черв'яків. Головним доказом стала велика кількість заліза у верхній частині вигнутого тунелю — слідів життєдіяльності бактерій. Вони харчувалися клейким слизом, який черв'яки виділяли для зміцнення піщаних стінок. Це характерна ознака — деяка здобич так відчайдушно чинила опір, що це призводило до руйнування входу в нору. Його постійно доводилося зміцнювати, звідси і небувала концентрація слідів бактерій у вигляді заліза.
Найімовірніше, черв'як pennichnus formosae був далеким предком нинішнього хижого хробака Боббіта Eunice aphroditois (відомого як пурпурний Австралійський черв'як). Але тільки досягав він більше 2 м у довжину, щоправда, в діаметрі був всього 2-3 см. Утім, моторошні хапальні щелепи з загнутими жалами компенсували недолік маси — черв'як стрімко вискакував із засідки і тягав у нору все, що пропливало повз.
Учені припускають, що природних ворогів у цього "пекельного хробака" не було, зате він у буквальному сенсі колонізував великі райони південних морів Євразії.
