Більшість людей, яких застав дощ і які не мають парасольок, прискорюють крок. Це відбувається інстинктивно. Але вже багато років вважається, що під дощем можна промокнути сильніше, якщо бігти, інформує Ukr.Media.
Коли ви біжите, краплі дощу потрапляють на більшу частину вашого тіла — ось їхній аргумент. Скажімо, ви вирішуєте швидко бігти — хіба тоді ваше тіло не стикатиметься з великою кількістю крапель? Більшість людей не вважають це надто важливим питанням для сучасної науки. Але за довгі роки маленька армія вчених витратила напрочуд величезну кількість часу та сил, щоб спростувати цю ідею, публікуючи одне дослідження за іншим, і деякі з них — під інтригуючими заголовками на кшталт "Оптимальна швидкість руху під час постійного дощу" або "Чи варто бігти під час дощу?".
Дослідження цього питання більше, ніж будь-що інше, демонструє, що вчені володіють немислимою здатністю взяти простий предмет, безжалісно його препарувати, ретельно проаналізувати і зробити складні висновки — і все заради отримання нових знань.
Одне з перших досліджень, присвячених цьому питанню, призвело до кількох висновків, найважливіший з яких звучав як давня загадка: "За максимальної швидкості руху під час дощу його вплив на вас буде мінімальним". Якщо перекласти це зрозумілою всім мовою, то сенс такий: менше будете блукати вулицею під дощем — менше промокнете. Швидкість вашого руху не впливає на кількість крапель, які на вас падають зверху, але впливає на кількість крапель, з якими ви стикаєтеся. Іншими словами, ви маєте бігти, нахилившись уперед.
Потім 1987 року один італійський фізик визначив, що якщо відстань буде досить короткою, то людина промокне менше, якщо буде не йти, а бігти, але тільки на 10%. Це означає: все це не варте ваших зусиль. Це відкриття збіглося з висновком іншого дослідження, проведеного одним британським вченим 1995 року, в якому повідомлялося, що не важливо, йде людина чи біжить.
Але, можливо, останнє слово з цього приводу сказали два метеорологи, співробітники Національного центру метеорологічних даних у Північній Кароліні. Підозрюючи, що більш ранні дослідження переоцінювали середній темп ходьби, вони відрегулювали певні змінні: впливи вітру і той факт, що під час бігу люди зазвичай нахиляються вперед, закриваючи груди і живіт, але при цьому роблячи вразливою спину.
Щоб перевірити свої відкриття на практиці, ці двоє вчених експериментували на собі. Вони зачекали, доки почнеться дощ, потім вдягнули однаковий сухий одяг, який попередньо зважили, і під одяг засунули пластикові пакети, щоб туди потрапляла вода, яка могла б просочитися через одяг. Один вирішив іти, а інший — бігти. Подолавши відстань у 100 метрів, вони виявили, що якщо під час сильного дощу бігти, то промокнеш менше — на цілих 40%.
Для цього відкриття вченим знадобилися роки роботи. Але після того, як автор уперше написав про цю велику загадку нашого часу, Джонатан Кауфман, читач із Нью-Йорка, вказав на очевидне: "Результати наукових досліджень свідчать, на відміну від загальноприйнятої думки, що якщо бігти під час дощу, то промокнеш менше. Я, в принципі, згоден, але ви прогледіли найважливіший фактор — якщо бігти, то набагато менше часу проведеш під дощем!".
