Ви коли-небудь намагалися згадати слово, відчуваючи, що воно от-от зірветься з язика, але так і не могли його спіймати? Цей стан, відомий як «слово на кінчику язика» (англійською "tip-of-the-tongue"), знайомий багатьом. Він супроводжується нестерпним відчуттям, що ви от-от згадаєте, але це враження оманливе, інформує Ukr.Media.
Дослідження в галузі когнітивної нейронауки допомагають нам зрозуміти, як працює пам'ять і чому іноді вона нас підводить. Подробиці розкрив Фредерік Бернар, викладач нейропсихології зі Страсбурзького університету.
На кінчику язика
Стан «от-от згадаю» настає, коли мозок успішно знаходить зміст слова — його лексичне значення, — але не може вербалізувати, тобто видобути його звукову форму. Наприклад, ви можете чітко уявляти тварину з довгою шиєю, що живе в савані, але слово «жираф» уперто не приходить на думку.
Цей феномен виразно демонструє, що в нашому мозку зміст слова та його звучання зберігаються окремо.
Коли ми згадуємо слово, воно приходить досить звивистою стежкою: спочатку мозок звертається до семантичної пам'яті (змісту), а потім до фонологічної (звукової форми). У випадку «слова на кінчику язика» зв'язок між цими двома етапами тимчасово порушується.
Що відбувається в мозку?
Коли слово «застрягає», у мозку активуються одразу кілька ділянок. Дослідження з використанням методів нейровізуалізації показують, що в цей момент задіяні: передня поясна кора, префронтальна кора та острівцева частка.
Передня поясна кора та префронтальна кора, які є частинами мозкової мережі когнітивного контролю, працюють разом і доповнюють одна одну під час процесу пошуку слів у пам'яті.
Передня поясна кора виконує функцію контролера, який виявляє розбіжність між нашим знанням про слово та неможливістю його згадати, надсилаючи сигнал: «Я розумію значення цього слова, але не можу його відтворити». Водночас префронтальна кора перебирає та аналізує доступну інформацію, щоб визначити, чи відповідає вона потрібному слову. Глибше розташована острівцева частка відповідає за пошук звукового складу слова, допомагаючи нам отримати доступ до фонологічних елементів, з яких формується слово.
Використовуючи функціональну магнітно-резонансну томографію, дослідники спостерігали, як ці ділянки мозку взаємодіють у такі моменти. Це виявилося схожим на те, як колеги об'єднують зусилля для вирішення складного завдання.
Старість не радість
Цікаво, що розчаровуючий досвід «слова на кінчику язика» частішає з віком. І тому є цілком переконливе пояснення: частини мозку, що беруть участь у пошуку слів — особливо передня поясна кора та острівцева частка — мають тенденцію до атрофії з плином часу. В результаті вони дещо втрачають ефективність, як колись зразкова бібліотека, в якій недбалі читачі, повертаючи книги, розставили їх абияк. У підсумку знайти потрібний том, або, в даному випадку, слово, стає все важче.
За даними досліджень, у літніх людей острівцева частка менш активна під час пошуку слів. Це погіршує здатність збирати фонологічні елементи слів, роблячи стан «на кінчику язика» більш частим.
Це — норма!
Незважаючи на збільшення частоти з віком, описуваний феномен цілком нормальний. Він підкреслює складність мозку, показуючи, що навіть, здавалося б, прості завдання — такі як пошук слова — залежать від скоординованої роботи багатьох ділянок.
Наступного разу, коли слово буде крутитися на кінчику язика — не переживайте. Ваш мозок просто грає з вами в хованки — і, швидше за все, скоро ви його знайдете.
