Історія рейсу 143 авіакомпанії Air Canada увійшла до авіаційних підручників не лише як приклад мужньої та професійної поведінки пілотів у надзвичайній ситуації, а й як повчальний урок про важливість коректних математичних розрахунків та одиниць виміру в авіації. Цей Boeing 767, який згодом отримав прізвисько «Gimli Glider» («Гімлійський планер»), зумів благополучно приземлитися незважаючи на раптову втрату палива на висоті понад 12 тисяч метрів. У результаті аварійна ситуація завершилася майже без наслідків для пасажирів та екіпажу. Однак той драматичний епізод, що стався 23 липня 1983 року, став справжнім приводом для перегляду низки процедур в авіації, а головне — яскравим прикладом того, наскільки важливою є точна математика та уважне поводження з одиницями виміру, інформує Ukr.Media.
Предісторія та відправна точка
Рейс 143 авіакомпанії Air Canada мав слідувати маршрутом Монреаль — Оттава — Едмонтон. На борту знаходився 61 пасажир та екіпаж з 8 осіб (включаючи льотний склад та бортпровідників). Повітряне судно Boeing 767-200 вважалося відносно новим типом Air Canada, на той час це був один із перших авіалайнерів, оснащених «скляною кабіною» із цифровими приладами. Однак модернізація, яка передбачалася як крок уперед, призвела до несподіваних труднощів.
Того дня у лайнера не працювала система, яка відповідає за індикацію рівня палива. Тому пілотам та наземному персоналу довелося покластися на ручні розрахунки та методи визначення кількості палива. Літаки Boeing 767 вже проектувалися під метричну систему, у Канаді йшов поступовий перехід на одиниці виміру СІ (системи SI). Однак численні компанії та багато співробітників ще звикли працювати по-старому: використовуючи фунти (pounds) для розрахунків маси палива. У результаті вийшла плутанина і фатальний прорахунок: паливо для рейсу було завантажено, виходячи з неправильного перерахунку між фунтами та кілограмами.
Плутанина в розрахунках: фунти проти кілограмів
Основна проблема виникла під час заповнення паливних баків літака. Паливо вимірюється в масі (кілограмах або фунтах), однак у баки воно зазвичай закачується у літрах. Метрична система, що впроваджувалась в Канаді, припускала, що 1 літр авіаційного палива важить приблизно 0,8 кг, але якщо хтось розраховував у фунтах, переводячи кількість літрів неправильно, легко було припуститися грубої помилки. Так і сталося у випадку рейсу 143.
1 фунт дорівнює приблизно 0,4536 кілограма, тобто 1 кілограм палива ≈ 2,2046 фунта. При реальному завантаженні на борт фахівці не зважили на потрібний коефіцієнт перерахунку. Ситуація посилилася тим, що розрахунки проводилися вручну, і в результаті в баки літака потрапило приблизно вдвічі менше палива, ніж потрібно для безпечного польоту від Монреаля через Оттаву до Едмонтона.
Командир повітряного судна Роберт (Боб) Пірсон та другий пілот Моріс Квінтал, звичайно ж, припускали, що бак заправлений коректно. Система автоматичного контролю палива на борту не працювала, а наземні служби підтвердили «необхідну» кількість. Ніхто не запідозрив, що базу для розрахунку було взято неправильною. Можна сказати, що рейс 143 став жертвою затяжного перехідного періоду в Канаді, коли використання фунтів ще не пішло в минуле, а метрична система ще не повністю вкоренилася.
Критичний момент у повітрі
Коли Boeing 767 злетів із Оттави, ніщо не віщувало драматичної розв'язки. На ешелоні приблизно 41 000 фута (близько 12,5 км) екіпаж помітив тривожні сигнали. Спочатку сталося зниження тиску в одному із паливних насосів. Пілоти зв'язали це з несправністю насоса або датчика, оскільки, за їхніми припущеннями, палива в баку було достатньо. Потім другий насос почав давати збійні сигнали. Почалися сигнали, що чергуються про відмову паливних систем.
На борту спалахнули індикатори попередження про низький рівень пального, після чого стало очевидно, що палива справді не вистачає. Але пілоти і бортінженери (яких на Boeing 767 формально не було, тому що ця модель не передбачає окремого інженера в екіпажі, проте наземні фахівці все ж таки консультувалися з екіпажем) не могли повірити, що палива настільки мало, що двигун починає «голодати». Коли ж затих перший двигун, сумнівів уже не залишалося. Майже одразу після цього вийшов з ладу і другий. Літак без працюючих двигунів у небі — це найгірший кошмар пілота та пасажирів. Втрата обох двигунів означала не тільки зникнення тяги, а й втрату основних систем, включаючи електроенергію та гідравліку.
Перетворення в планер: майстерність та математика
Boeing 767 — важкий лайнер, але і він може планувати, хай і недовго. На щастя, у конструкції передбачена так звана рампова турбіна (RAT, Ram Air Turbine), яка у разі загальної втрати живлення автоматично розкривається, висуваючись назовні в потік повітря. Ця маленька турбіна обертається потоком, що набігає, і дає мінімум електроенергії і гідравлічного тиску, щоб керувати органами управління. Завдяки RAT пілоти змогли зберегти контроль над лайнером і, незважаючи на загальний шок від ситуації, діяли професійно та злагоджено.
Командир судна Роберт Пірсон був не тільки досвідченим пілотом, але й завдяки щасливому випадку захоплювався планеризмом, тобто мав досвід управління повітряним судном в режимі планування. Його глісада — тобто зниження без двигуна — зажадала точних розрахунків, причому в умовах, коли кожен кілометр висоти буквально мав величезне значення. Неправильний вибір швидкості зниження або неправильне планування відстані могло призвести до того, що літак або «опустить» ніс перед або перелетить аеропорт і опиниться в полі без шансів на безпечне приземлення.
Другий пілот Моріс Квінтал, розуміючи реальну небезпеку, швидко перевірив координати найближчих аеродромів, щоб здійснити вимушену посадку. Найбільш логічним варіантом спочатку був аеропорт Вінніпег, але оцінки показали, що літак може не дотягнути через втрату висоти. Тоді згадали про колишню авіабазу Гімлі в Манітобі (Gimli Industrial Park Airport), що знаходилася на відстані близько 20-25 кілометрів. У ході оперативного обговорення Квінтал, який був родом із тих країв і мав загальне уявлення про розташування аеродромів, запропонував спробувати здійснити посадку саме там.
При цьому головна проблема полягала в тому, що на аеродромі Гімлі не було постійних служб цивільної авіації — це була колишня база ВПС Канади, яка давно була закрита і частково перероблена під автомобільні та картингові перегони. Того літнього дня там якраз проходили змагання, і ніхто не очікував на появу пасажирського Boeing 767, що йде на аварійну посадку.
Посадка на «автодромі»: фактор везіння та прораховане рішення
Без працюючих двигунів посадка перетворюється на один шанс на мільйон: у екіпажу мало простору для маневру і повторного заходу на посадку бути не може. Однак точні розрахунки та багаторічний досвід планеризму Пірсона дозволили йому вибрати оптимальну швидкість зниження та кут атаки для збереження підйомної сили. При цьому важливо було не втратити контроль над швидкістю та зберегти керованість аж до моменту торкання смуги.
Коли літак опустився досить низько, пілоти виявили ще одну проблему: смуга в Гімлі виявилася не лише непідготовленою, а й розділеною бар'єром, а частина території була зайнята автомобілями, трейлерами та глядачами перегонів. Люди знаходилися наприкінці імпровізованої «злітно-посадкової смуги» і, побачивши величезний літак на низькій висоті, раптово почали розбігатися від несподіваної небезпеки.
На щастя, майстерність екіпажу дозволила уникнути катастрофи: літак зумів приземлитися досить м'яко на передню та основну стійки шасі. Щоправда, у момент посадки передня стійка була не повністю зафіксована через відсутність повноцінної гідравліки. В результаті в перші секунди після торкання відбулося її часткове пошкодження та викид іскор. Але, на щастя, лайнер зміг зупинитися вже за межами злітно-посадкової смуги, при цьому обійшлося без жертв та серйозних травм. Декілька людей на землі отримали дрібні травми, проте жоден із пасажирів не загинув і не був серйозно поранений. Сама конструкція Boeing 767 теж виявилася напрочуд міцною, що дозволило судну зберегтися після такої жорсткої посадки.
«Гімлійський планер»: розслідування та підсумки
Після аварійної посадки літак отримав ім'я «Gimli Glider» — «Гімлійський планер». Історія рейсу 143 облетіла всі світові ЗМІ і стала сенсацією, оскільки такого дива посадки важкого авіалайнера без двигунів не було в цивільній авіації вже багато років.
Канадська влада і сама авіакомпанія Air Canada провели ретельне розслідування, підсумки якого показали, що головна причина — людський фактор і невірні математичні розрахунки, викликані плутаниною у одиницях вимірювання, що використовуються. Розслідування вказало і на необхідність модернізації систем сигналізації палива, якіснішого навчання персоналу та зміни протоколів, щоб унеможливити подібні плутанини в майбутньому.
Комісія наголосила на високому професіоналізмі пілотів і членів екіпажу — їхні чіткі та швидкі дії дозволили уникнути катастрофи. І, звичайно, одним із вирішальних факторів стало захоплення капітана Пірсона планеризмом. В умовах, коли лайнер фактично залишився без тяги, досвід планериста допоміг вибрати правильну швидкість зниження та кут заходу на посадку.
Важливість точних розрахунків в авіації
Випадок з «Гімлійським планером» наочно показує, що у авіації дрібниць немає. Неправильне використання коефіцієнта переказу між фунтами та кілограмами — це не просто математична абстракція. Така «дрібна» помилка у перерахунках обернулася мало не катастрофою. Будь-яка неточність у льотних даних може вести до катастрофічних наслідків, особливо в таких областях, як паливне планування, навігація, розрахунок злітної та посадкової мас.
Якби не везіння та високий професіоналізм пілотів, історія рейсу могла закінчитися трагедією. Тому інцидент спричинив не лише технічні доопрацювання, а й значні зміни у навчальних програмах, процедурах контролю та перевірках коректності розрахунків.
При цьому варто розуміти, що самі собою системи автоматизації на Boeing 767 були досить надійні. Однак саме збій індикатора рівня палива (або відсутність доступних точних даних через несправність індикатора) відкрив лазівку для людської помилки. В умовах нормальної роботи всіх датчиків подібні плутанини з'ясувалися б ще на землі до зльоту, адже комп'ютер сигналізував би про те, що палива не вистачає.
Подальша доля літака та уроки для майбутнього
Дивно, але через короткий час після аварійної посадки літак вдалося відремонтувати та повернути до ладу. Boeing 767 з бортовим номером C-GAUN літав ще багато років і отримав широку популярність як «Gimli Glider». Лише у 2008 році, після солідного терміну служби, літак було остаточно списано та відправлено на зберігання, а потім утилізовано. Проте його історія живе у вигляді численних документальних фільмів, статей, а сам епізод увійшов до авіаційних підручників як приклад навчального кейсу.
На згадку про інцидент екіпаж та пасажири неодноразово зустрічалися на різних пам'ятних заходах, пов'язаних з цим "математичним дивом". Існує кілька документальних фільмів та програм, у тому числі епізоди у популярних циклах про розслідування авіакатастроф. Ці матеріали докладно розбирають ситуацію: від неправильної заправки та конфузу в одиницях виміру до останнього критичного маневру та «гальмування в іскрах» на злітно-посадковій смузі.
Для авіакомпаній та авіаційної влади по всьому світу випадок з рейсом 143 став приводом для перегляду процедур. Особливий акцент було зроблено на необхідність чіткого поділу або повного переведення всіх розрахунків у метричну систему (або, навпаки, роботу тільки в одній системі, щоб унеможливити будь-які двозначності). У сучасних реаліях, коли автоматичні системи контролю та цифрові обчислення стали ще більш надійними та повсюдними, ймовірність подібної помилки помітно знизилася. Проте людський чинник не зник. Тому важливість суворих регламентів, повторних перевірок, перевірки одиниць виміру та коефіцієнтів перерахунку, як і раніше, величезна.
Фактор людського генія
Хоча інцидент стався через людську помилку, саме людський геній (і практичні навички) у результаті врятували десятки життів. «Гімлійський планер» можна сміливо назвати не лише дивом, а й визначною демонстрацією того, як люди здатні виявляти неймовірну винахідливість в екстремальних умовах.
Одне з ключових умінь досвідченого пілота — вміння швидко перемикатися між автоматичною рутиною та ручним, інтуїтивно-математичним керуванням, коли техніка дає збій. Пілот, володіючи знаннями та навичками планериста, завжди усвідомлює, який поточний кут атаки, де оптимальна швидкість зниження і наскільки далеко можна протягнути повітряне судно без двигунів. Цей випадок — прямий доказ того, чому в тренувальних програмах такі важливі польоти в імітації відмови двигуна та відпрацювання екстремальних ситуацій.
Крім того, історія рейсу 143 — чудовий приклад важливості командної роботи. Пілот і другий пілот повинні були діяти разом і підтримувати один одного: поки один займався безпосереднім управлінням та контролем глісади, інший вів розрахунки, шукав найближчі аеродроми, відстежував стан приладів та зв'язувався зі службою УВС (управління повітряним рухом). У такі моменти критична кожна людина в кабіні, і без чіткої координації та взаємодопомоги успішний результат практично неможливий.
Рейс 143 авіакомпанії Air Canada, який отримав прізвисько "Гімлійський планер", став поворотним моментом в історії авіації. Ця унікальна ситуація показала, як одна математична помилка під час переведення фунтів у кілограми може поставити під загрозу життя десятків людей, а також призвести до неймовірно ризикованої посадки багатотонного лайнера без двигунів. На щастя, досвід екіпажу, його швидка реакція та майстерність планування врятували день — і цей порятунок багато в чому можна назвати справжнім математичним дивом.
Сьогодні ці уроки не забуті: у сучасній авіації одиницям виміру та розрахункам маси приділяється найпильніша увага. Інцидент частково прискорив процес повного переходу Канади на метричну систему в повітроплаванні та зміцнив протоколи подвійної перевірки даних. Тим не менш, «людський фактор» залишається важливим: як джерело помилок, і джерело порятунку. Випадок з «Гімлійським планером» до цього дня нагадує про те, що в авіації потрібно поєднувати технологічну надійність, математичну точність і людське вміння знаходити вихід із, здавалося б, безвихідних ситуацій.
