А ви знали для чого раніше військові робили такий отвір у лопаті?

Уявіть собі солдата початку XX століття. Його спорядження важке, кожен грам на рахунку, а кожен предмет має бути максимально корисним. І ось серед його речей ви бачите... лопату. Звичайну саперну лопату, але з однією дивною, нелогічною деталлю — величезною діркою. Навіщо?! Навіщо псувати ідеальний інструмент для копання окопів?

Ця дірка — не дивацтво. Це сліди відчайдушної спроби створити винахід, що мав би змінити правила гри на полі бою.

Блискуча ідея чи божевільний задум?

На папері ідея, що народилася в Канаді на зорі 1900-х, здавалася геніальною. Її назва — "Лопата-щит МакАдама". Задум був простий, як усе геніальне: поєднати в одному предметі інструмент для риття і персональний захист для стрільця.

У звичайному положенні це була просто дуже важка лопата. Але за кілька секунд вона перетворювалася на мініатюрну фортецю:

• Ручка складалася, оголюючи гострий штир.
• Лопата встромлялася в землю цим штирем, перетворюючись на сталевий щит.
• А через ту саму дірку солдат міг вести прицільний вогонь, залишаючись у відносній безпеці.

Це був персональний мобільний окоп! Пристрій, що мав дати бійцю той самий дорогоцінний шанс на виживання. Здавалося, що може піти не так?

Сувора реальність: коли 2.5 кілограми важать як тонна

Але поле бою — не креслярська дошка, і головним критиком будь-якого винаходу стає простий солдат, якому доводиться тягати його на собі. І тут почалися проблеми.

1. Пекельна вага. Лопата-щит важила 2.5 кілограми. Це звучить не так страшно, доки ви не зрозумієте, що звичайна саперна лопатка була майже вчетверо легшою! Після багатокілометрових переходів ці зайві кілограми перетворювалися на справжні тортури. Солдати ненавиділи її.

2. Лопата, якою неможливо копати. Спробуйте набрати пісок або пухку землю лопатою з величезною діркою. Правильно, земля просто глузливо висипалася назад. Рити нею окоп було марною справою, яка виснажувала і дратувала.

3. Щит, який не захищав. Найбільше розчарування чекало попереду. Виявилося, що полотно лопати було фатально малим, аби надійно прикрити бійця. Та що гірше, тогочасні гвинтівкові кулі на бойових дистанціях прошивали цей "щит" навиліт, немов він був зроблений з картону.

Вердикт з окопів

Доля цього "геніального" пристрою була вирішена не в кабінетах генералів, а в багнюці та пилу солдатських буднів. Бійці знаходили будь-яку можливість, щоб позбутися ненависної лопати: її "випадково губили" під час маршу, обмінювали на звичайну легку лопатку в першому ж селі.

Ідея, покликана рятувати життя, на ділі виявилася важким, незручним і абсолютно марним тягарем. Лопата-щит так і не була прийнята на масове озброєння, залишившись лише курйозним експонатом в історії військової інженерії.

Це яскравий приклад того, як найблагородніший задум може розбитися об сувору реальність. Бо на війні цінується не геніальність ідеї, а її практичність. І останнє слово завжди залишається за тим, хто в окопі.