Те, що ви зрізаєте ножем у лісі — лише верхівка. Справжнє тіло гриба лежить під землею. Це кілометри мікроскопічних ниток. Вони тонші за волосину, розростаються на величезні площі і працюють як лісова мережа зв'язку. Гриби через неї буквально спілкуються.

Питання одне: про що?

Команда Ю Фукасави з японського Університету Тохоку вирішила це послухати. Поїхали в ліс, встромили електроди в 37 грибів роду Hebeloma і почали експериментувати.

Спочатку полили їх водою. Потім — сечею.

Чому саме нею? Ці гриби обожнюють лужний ґрунт і різко викидають плодові тіла в присутності аміаку. А сечовина якраз на нього і розпадається. До речі, якщо цікаво, де вони взяли матеріал для досліду в лісі, в науковій статті зазначено: «сечу надав один з авторів». Нормальний прагматичний підхід до науки.

Три дні вимірювань електричних сигналів дали чітку картину.

Якщо полити водою лише один гриб — підземний чат вибухає. Сигнали йдуть мережею. Якщо полити велику ділянку одразу — тиша. Логіка залізна. Навіщо сигналізувати про вологу, якщо всіх і так заливає? Це як обговорювати погоду, стоячи посеред зливи.

А що з сечею?

Мережа мовчала. Вчені припускають, що вони просто зарано згорнули апаратуру. У прохолодному лісі треба близько п'яти днів, щоб рідина розпалася до аміаку. Експеримент тривав лише три. Гриби банально не встигли зреагувати.

Короткий підсумок. Якщо під час прогулянки вам різко припекло сходити в кущі — робіть це спокійно. У вас є мінімум кілька днів фори, щоб піти геть, перш ніж місцеві гриби почнуть пліткувати про ваш візит.