Роками наука переконувала нас: чим сильніше нагріватиметься планета, тим активніше лісові ґрунти викидатимуть азот у повітря. Мовляв, парниковий ефект посилиться, дерева залишаться без поживних речовин і всі ми рано чи пізно задихнемося в цьому безрадісному пейзажі. Звучало логічно, тож я навіть перестав звертати увагу на подібні прогнози — навіщо псувати собі вечір зайвою тривогою, інформує Ukr.Media.
Але днями натрапив на публікацію в Proceedings of the National Academy of Sciences, яка змусила мене трохи інакше подивитися на те, як ми взагалі розуміємо природу.
Команда каліфорнійських екологів разом із китайськими колегами витратила шість років життя на те, щоб перевірити цю аксіому на практиці. Вони окопалися десь у лісах провінції Ляонін, підвісили над деревами інфрачервоні обігрівачі, імітуючи те саме потепління на два градуси, яким нас не лякає тільки лінивий, і зробили понад двісті тисяч замірів того, чим дихає земля.
З'ясувалося що природа відмовляється грати за нашими лабораторними сценаріями.
Замість того, щоб почати інтенсивно викидати в атмосферу гази, ґрунт ніби ввімкнув режим енергоощадження. Викиди оксиду азоту впали на 19%, а того самого закису азоту, який робить дірки в нашому кліматі — на 16%.
Один з авторів дослідження, Піт Гом'як, пояснив це настільки просто, що мені стало навіть трохи ніяково за всю сучасну кліматологію. У теплій та затишній лабораторії мікроби дійсно починають метушитися від підвищення температури й виробляти більше газу. Але під відкритим небом спека зазвичай приходить разом із посухою. Земля пересихає. Мікроби банально втомлюються, уповільнюються і втрачають будь-який інтерес до того, щоб псувати нам атмосферу. Їм не до того. Вони просто хочуть пити.
Звісно, тут є своя межа. Це працює лише в тих місцях, де за рік випадає менше тисячі міліметрів опадів. Якщо ліс вологий, стара страшилка залишається в силі: спека плюс вода дорівнює активні мікроби і втрата азоту. Але там, де дощів бракує, висока температура просто ставить екосистему на паузу.
Здавалося б, можна налити собі чогось міцного і випити за те, що хоч тут природа сама себе рятує. Азот залишається в землі, дерева, які працюють нашими головними поглиначами вуглецю, мають бути ситими й радісними. Та еколог Кай Хуан швидко обламав цей оптимізм.
Азот справді нікуди не тікає. Але дерева, виснажені посухою, просто не мають сил його засвоювати. За спостереженнями, на тих ділянках, які підігрівали обігрівачами, ліс почав рости повільніше. Толку з тих поживних речовин у ґрунті, якщо ти вмираєш від спраги.
У цій історії немає хепі-енду чи раптового скасування глобального потепління. Вона не про те, що можна розслабитися. Вона радше про те, як часто наші найрозумніші моделі нагадують спробу описати характер людини за її фотографією в паспорті. Ми маніакально фокусуємося на спеці, забуваючи, що без вологи будь-яка хімічна драма втрачає свій запал.
Земля виявилася трохи складнішою за лабораторну чашку Петрі. І, мабуть, це єдине, в чому ми можемо бути абсолютно впевнені.
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!