Новини останнім часом нагадують табло на вокзалі, де всі нормальні потяги скасовано, а той єдиний, що прибуває за розкладом, прямує кудись у прірву, інформує Ukr.Media.

У січні шановні люди з Bulletin of the Atomic Scientists знову посунули стрілки свого Годинника Судного дня. Тепер у нас залишилося 85 секунд до опівночі. Торік було 89. Ми втратили чотири секунди життя планети.

Ми живемо в епоху, коли апокаліпсис перетворився на рутину. Новини про те, що кінець світу став на кілька секунд ближчим, сприймаються десь між прогнозом погоди та звітом про затори на дорогах.

Ейнштейн з Оппенгеймером стояли біля витоків журналу Bulletin of the Atomic Scientists, а сам візуальний символ — циферблат із загрозливою хвилинною стрілкою — у 1947 році створила художниця Мартіл Ленгсдорф. Вона була дружиною одного з фізиків-ядерників, і її просто попросили намалювати щось переконливе для обкладинки журналу. Тоді, у сорок сьомому, Мартіл виставила рівно сім хвилин до опівночі — просто тому, що так гарно виглядало з точки зору дизайну.

Відтоді стрілки рухають. Сьогодні цим займається ціла Рада з науки та безпеки, куди входять не лише похмурі фізики з дозиметрами, а й кліматологи, фахівці з біологічних загроз і навіть специ зі штучного інтелекту. Вони періодично радяться з нобелівськими лауреатами, довго сперечаються і зрештою виносять вердикт.

Дехто чомусь переконаний, що вчені пересувають стрілки мовчки, напускаючи туману і залишаючи нам право самим здогадуватися, що ж пішло не так. Нічого подібного.

Щороку ці люди публікують настільки детальний і розгорнутий багатосторінковий звіт, що від самого його читання стає трохи млосно. Вони педантично розкладають по поличках усе: як саме розвалюються старі договори про ядерне стримування, як кліматична криза б'є температурні рекорди, що не так із неконтрольованим розвитком нейромереж і де саме світова дипломатія звернула не туди.

Це такий собі щорічний аудит людської дурості.

Історія цих рухів узагалі чудово ілюструє нашу колективну кардіограму. Був чудовий 1991 рік — Радянський Союз розпався, Холодна війна закінчилася, і ми видихнули. Стрілки тоді відсунули на рекордні 17 хвилин. Здавалося, попереду тільки нескінченне споживання, серіали та спокій.

Навіть у найпараноїдальніші часи Холодної війни, у 1953-му, коли випробовували водневі бомби, годинник не опускався нижче двох хвилин. А тепер у нас 85 секунд.

Але чи варто через це втрачати сон?

Когнітивний психолог Стівен Пінкер якось дуже влучно пройшовся по цьому проєкту, назвавши його виявом нашої схильності до історичного песимізму. І він має рацію, якщо подивитися на один кумедний парадокс.

Карибська криза 1962 року. Світ буквально тримав палець на червоній кнопці, ядерна зима могла початися ще до вечері. А що показував Годинник Судного дня? Розслаблені сім хвилин до опівночі. Знаєте чому? Бо криза почалася і закінчилася настільки стрімко, що шановна комісія просто не встигла зібратися, випити кави і проголосувати за переведення стрілок.

У цьому вся суть. Це лише метафора. Гучна, стильна, іноді корисна для того, щоб змусити політиків трохи подумати про наслідки, але все ж таки метафора. Вона не скасовує того факту, що завтра вранці треба буде знову йти на роботу, платити за комуналку і вирішувати, що приготувати на вечерю.

Звичайна людина навряд чи може зупинити ядерну боєголовку або заборонити урядам гратися зі штучним інтелектом. Максимум, що ми робимо — це сортуємо сміття (це я про тих хто виїхав) і кидаємо донати тим, кому довіряємо. І якщо до умовної опівночі лишилося трохи більше хвилини, мабуть, немає сенсу метушитися.

Краще сісти зручніше, налити собі чогось смачного і просто жити своє життя, поки стрілка ще не торкнулася дванадцятої.