Зі школи нас вчили, що мозок нагадує шафу з шухлядами. Отут у нас мова, там зір, а ось тут — прийняття рішень. Пошкодив ділянку — втратив функцію. Цій ідеї понад сто років, відколи німецький невролог Бродман розкреслив кору на 52 зони. І вона досі вважається базою.

Але є нюанс. Вона застаріла. Принаймні, коли йдеться про складні процеси.

Дослідники зі шведського Каролінського інституту проаналізували дані з понад 24 тисяч нейронів мишей і видали статтю в Nature Neuroscience. Суть коротка: префронтальна кора, яка відповідає за нашу з вами здатність планувати, тримати емоції в узді та приймати рішення, чхати хотіла на чіткі кордони.

Жодних локалізованих «зон розуму» немає. Мозок організований не за географією, а за ритмом.

Як це виглядає на практиці. Функція виникає з того, як нейрони стріляють імпульсами, а не де вони сидять. Дослідники помітили чітку закономірність: нейрони, які тримають на собі високорівневе мислення і планування, працюють повільно, стабільно. Ця активність не змінюється з часом. Вони створюють такий собі надійний фон, міцний фундамент.

А от коли треба прийняти конкретне рішення — процес, який ми звикли вважати чимось вищим і складним, — вмикаються зовсім інші алгоритми. За рішення відповідають нейрони, які видають швидкі, рвані й хаотичні черги імпульсів.

Тобто складне мислення — це колаборація. Повільні нейрони тримають загальну рамку, а швидкі підключаються для гнучкого кодування інформації тут і зараз. І все це відбувається в мережах, які розкидані по різних ділянках і накладаються одна на одну, ігноруючи анатомічні межі.

Стара карта мозку з її парканами між відділами сиплеться. Схоже, те, як ми думаємо, визначається не тим, які в нас звивини, а тим, який у них ритм і з ким вони на зв'язку.