Перш галасливі вулиці, торгові центри, громадський транспорт, люди, з серйозним виглядом прямуючі на заводи, шахти, підприємства, змінилися порожнечею не тільки на вулицях, але і в душах самих городян.
Не правда, що при «ополченцях» в Донецьку все погано. Скільки проблем вирішилося відразу - заторів на дорогах немає, в транспорті не штовхаються і місцем поступатися не треба, поліпшується екологія, тиша і спокій. З'явилася можливість прогулюватися по вулиці і не боятися, що випадковий перехожий зіб'є тебе з думки. А ось снаряд може прилетіти, але це дрібниця, авось пронесе.
Суботній літній вечір у місті-мільйоннику.
Натовпи веселої молоді, подружніх пар і прогулюючихся донеччан по центральному бульвару Пушкіна кожен вечір в літню пору кудись зникли.
То чи пішли воювати проти невідомого до цього години ворога, названим новим модним і майже нікому незрозуміло як перекладним, зловісним словом «хунта».
То бігли зі всіх ніг в «рідну і так сердечно чекаючу» Росію, як тільки з'явилася небезпека приходу в Донбас українських військ.
То в страху сховалися від всього того жаху, який приходить разом з війною, і який неможливо подолати, якщо не вимкнути майстерно вбиті в голови російських ТБ штампи і символи.
Чи просто не бажають подумати, що можна було б уникнути такого розвитку, не йдучи на поводу у секретарів ЦК, лідерів, політиків, кандидатів десятки років поспіль.
Ну а хтось і намагався зробити з Донецька справжне українське місто, використовуючи мирні громадські акції, виступи, збираючись на зустрічах. І потім бути вигнаним з рідного міста невідомо ким, як недостатньо «новороським», не поважаючим світлу і добру терористичну «ДНР». Тепер мати свою, навіть найменшу думка - небезпечно і аж ніяк не корисно в столиці шахтарського краю.
Чудовий вигляд має центральна вулиця міста. Тепер не потрібно вичікувати зручного моменту, щоб зафіксувати завжди заповнену проїжджу частину. Просто приходь і роби фото. Навіть перехожий не завадить.
Незрозуміло куди раптом поділися тисячі охочих опинитися в казковій Росії і які скандували гасла, примітивно підібрані технологами з тієї ж Москви. Чому вони у вихідний сонячний день не вийшли по своїй волі на головну площу, що гордо іменується, звичайно ж, Леніна, і не розповіли всім дозволити такий військовий конфлікт. Може цієї самої волі і раніше не вистачало? Чому ж тепер ніхто з мільйонного міста не кричить так голосно, щоб його почув не тільки Донбас, а й вся Україна?
Прикритими виявилися магазинчики, бутіки і важливі контори, розташовані не тільки в центрі, але і на окраїнах. Ну, так спокійніше, «свої ж не чіпатимуть»...
Гумор, щоправда, залишився. Приміром, на вулиці Буслаєва снаряди потрапили в дах, звичайна справа. Жителі опинилися культурними, вони залишки від снарядів дбайливо поклали до решти буденного сміття. Адже нічого ж не відбувається, все спокійно. А ось про те, що далі буде - боїться думати кожен.
