І знову мовчання... Був штурм? І чи буде?
Колишній міністр оборони Михайло Коваль попередив, що штурм Донецька, «може бути, стане приводом для вторгнення на територію України». За інформацією Коваля, «всі ті заходи, які зараз проводяться на території, що прилягають до сходу нашої держави, говорять про те, що йде чітка демонстрація підготовки Збройних сил Російської Федерації до ведення активних бойових дій».
Ми це й самі бачимо. Кожен день нам показують і розповідають - і своя розвідка, і натівська - про скупчення російських військ. Танки, «гради», авіація. Все для того, щоб спробувати бліцкригом зламати опір українських військ, і, поки Рада безпеки ООН збереться на екстрене засідання, поставити його перед фактом.
І справа тут не в амбіціях Путіна. «Взяття столиці Донбасу буде означати 90 відсотків перемоги. Не можна буде говорити про якісь тамтешніх республіках, коли столиця краю буде не в їхніх руках», - зазначив нещодавно Юрій Луценко. Якщо повернути це по-іншому, то втрата Донецька - залишає Путіну лише 10% надії на позитивний підсумок війни. Поки у нього є Донецьк, живий міф про «новоросію», про «дві україни», жива геополітична мрія про відновлення Імперії. Без Донецька в це вже ніхто не повірить.
За цю «мрію» кремлівський карлик може поставити на кін усе. Тому, всі ми розуміємо: говорячи про небезпеку вторгнення, Коваль не блефує.
Питання лише в тому, який шлях обере Путін, якщо штурм Донецька таки почнеться.
Перший - «м'який»: дочекавшись масових руйнувань, жертв серед мирного населення, висадити в Донецьк, в зону «гуманітарної катастрофи», «миротворчий десант». Або авіацією, або маршброском з боку південного кордону.
Ну, є і «жорсткий» варіант, плюнути на все і почати вторгнення на кордоні. Як Гітлер 22 червня. Важко, звичайно, прорахувати, що вибере новий фюрер. На його рішення не можемо вплинути не тільки ми, але і вся багатомільйонна Росія.
Але ми стоїмо перед іншим вибором: якщо штурм Донецька настільки небезпечний, то що тоді робити з АТО?
Чекати? Чого? Зміни кон'юнктури на світовій арені? Європа, схоже, весь арсенал мирних засобів вже випробувала. Далі йдуть немирні. Але для них потрібне прямя та недвозначне вторгнення. І то не факт.
Нам очікування нічого не дасть. Наші частини відведені від кордону, що дозволило путінців закидати на територію України все більше техніки і найманців, не побоюючись втрат. Поки що в нас перевага і в чисельності бійців, і, сподіваюся, в техніці. Але посилення ворога може змінити співвідношення.
Рано чи пізно терористи підуть на прорив, а назустріч їм, щоб розблокувати,- бандформування з Луганська. Чи вистачить сил утримати?
І навіть якщо утримаємо блокаду, то навіщо? Та чи надовго? До осені? Залишимо на весну? Віддавши місто на довгі місяці на пограбування і мародерство бандитам? Щоб був другий Слов'янськ? Щоб Донецьк перетворився на кладовище? Але там адже не тільки сепаратисти - там наші люди. І вони чекають нашої допомоги. Чекають звільнення...
Та й потім: «блокадний» Донецьк - це теж гуманітарна катастрофа, а отже, і привід для «миротворчого» вторгнення Росії.
Наші війська втомились. Кожен день зволікання влітає в копієчку, і віддається болем у всій зраненої українській економіці. І самі солдати хочуть ясності. Чутки про можливе нове перемир'я (із-за якого, мовляв, виник конфлікт між Порошенком і Парубієм) не вселяють надію, а смуток.
Це як зі складною медичною операцією - коли ризик для життя великий, але якщо зволікатиме, то шансів немає зовсім. І потім, Путін може напасти і без приводу. Або придумати привід по ходу вторгнення. Історія знає мільйон прикладів.
Тому, виходу немає. Треба брати Донецьк. І Президент має на це зважитися.
Питання: як? Можливо, Путін чекає, що ми поступимо так, як він вчинив з Грозним. Це розв'язало йому руки. Штурм вигідний і бойовикам: він буде пов'язаний з величезними жертвами серед мирного населення і руйнуванням міста, і це виставить їх у ролі мучеників. Додамо: розмін людьми та ресурсами з обопільними численними втратами на руку Путіну. Бо у нього цих ресурсів потенційно більше.
РНБО настійно радить донеччанам покинути місто. І як зазначив мер Донецька Олександр Лук'янченко, «подібного роду повідомлення поширюються перед початком активних бойових дій». І в той же час, центр обіцяє: штурму не буде. Найближчим часом.
«Петро Порошенко, будуючи свої задуми, завжди тримає в умі танки і тисячі російських військових, які стоять на кордоні в 40 хвилинах їзди від Харкова» - зазначає президент Атлантичної ради України, генерал-майор Вадим Гречанінов. Тобто, лобової атаки не буде... Радник Президента Юрій Луценко загадково підтверджує: українські військові розробили план визволення Донецька, який стане несподіванкою для терористів.
Швидше за все, у Путіна знають, що це за «несподіванка», але чи знайдуть протиотруту від неї?
Досить імовірно, мова йде про взяття на озброєння нашими зверхниками методів тієї самої, що стала притчею во язицех, гібридної війни. З її партизанщиною, асиметричними відповідями, масштабної дезінформацією... Згадайте, як анексували Крим? Як захоплювали Донецьк і Луганськ? Починалося все з того, що «невстановлені особи» зі зброєю просочувалися в центр і брали під контроль органи державної влади.
Пофантазуємо. Донецьк занадто великий мегаполіс, щоб обмеженими силами терористів можна було перекрити всі провідні до нього таємні стежки-доріжки. А стало бути, вони не зможуть уникнути появи в місті підрозділів, провідних, скажімо так, нетрадиційний вид бойових дій. Слабо контрольовані з центру партизанські загони з незрозумілим статусом, невідомої чисельністю і озброєнням цінні хоча б тим, що їх дії не зможе обчислити жоден «кріт» у генеральному штабі. Я вже писав про необхідність народного повстання в Донецьку, і скільки б мені не доводили, що це неможливо, вірю: в місті залишилося чимало чесних і рішучих патріотів.
Відсутність чітко вираженого початку штурму якщо і не заплутає Путіна, то, у всякому разі, дозволить виграти час. Спонтанні, зовні безтолкові і малозрозумілі з тактичної точки зору набіги можуть бути подані як внутрибандитские розбирання. А там дивись: вже і наш центр. І не з руки вже Путіну втручатися...
Тому, нам, цивільним, смішно будувати версії того, коли ж почнеться звільнення Донецька. Може бути, воно вже почалося?
