Чим живуть найстарші в'язниці України: в Херсонському СІЗО з крана тече отруйна вода, а в "Лук'янівці" живуть привиди

Зараз в 177 установах Державної пенітенціарної служби міститься близько 80 тисяч чоловік. Це приблизно вдвічі менше, ніж до набуття чинності нового Кримінально-процесуального кодексу, який дозволив замінювати утримання під вартою не пов'язаними з позбавленням волі запобіжними заходами — домашнім арештом, звільненням під заставу, поручительством. З цієї кількості 16,5 тис. Все-таки перебувають в 23 слідчих ізоляторах і восьми установах виконання покарань з функціями СІЗО. Розповімо про найстаріших українських тюремних замках, як здавна називають СІЗО, чия історія сягає в далеке минуле. У цьому нам допомогли колишні і нинішні співробітники тюремного відомства, правозахисники, а також засуджені, яким в різний час випало сповна відчути на собі гнітючу атмосферу слідчого ізолятора.

Більшість цих специфічних закладів побудовані ще за царя Гороха.
— Шести з них — понад 200 років, стільком же — 50 і більше, вік чотирнадцяти перевищує віковий рубіж, — розповіла начальник відділу взаємодії зі ЗМІ Держпенітенціарної служби Катерина Денисюк. — Найстаріший — Львівський СІЗО, йому 400 років. На сотню менше — Чернігівському. Близько двох століть — Херсонському, Харківському, Чернівецькому. Який не візьми — історія...

Найстаріший в Україні. СІЗО в центрі Львова — 400 років!

В ЧЕСТЬ СВЯТОЇ. Що так, то так! На місці, де стоїть Львівський слідчий ізолятор (центр міста, вулиця Городоцька, в сотні метрів від Оперного театру), в далекому 1614-му був заснований жіночий монастир імені Бригіти, дочки шведського короля Біргера, згодом канонізованої. Від нього і пішло неформальне позначення майбутньої в'язниці — "Бригітка". Львів'яни вимовляють через "д" — "Бригідка".

Пристановище смиренних черниць, свідчать тюремні старожили-архіваріуси, неодноразово піддавалося спустошливим нападам. Сильно постраждало воно в 1648 році, під час походу на Галичину Богдана Хмельницького, і 1704-му — від шведських завойовників, поки не було знищено повністю. У ХVIII столітті там звели великий монастирський комплекс з костелом. Французький інженер Дефійе спроектував один з корпусів так, що він мав форму латинської букви F. Однак і цієї споруди не пощастило — в 1782 році його перетворили на чоловічу в'язницю, де ховали кримінальників.

З початком Першої світової австрійські власті стали направляти туди і політв'язнів. Коли Львів зайняли російські війська, цю практику продовжили вони. Після Жовтневої революції та Громадянської війни "Бригітка" перейшла під юрисдикцію НКВД, ставши найстрашнішою в'язницею Західної України.

За помилковими доносами в неї потрапляли так звані вороги народу. Їх без суду і слідства, лише за рішенням "трійок" (зазвичай в трійку "вершителів доль" входили перший секретар обкому партії, начальник облуправління НКВС і прокурор, які виносили свій вердикт просто на "робочій нараді"), масово розстрілювали в тюремних підвалах. Там тримали пізніше і бійців ОУН-УПА. У післявоєнні роки в прес-хати "Бригітки" пачками звозили дисидентів, відправляючи потім по етапу в суворі табору Мордовії та Сибіру за антирадянську пропаганду і агітацію.

Через Львівський СІЗО пройшли В'ячеслав Чорновіл, колишній мер Ужгорода Сергій Ратушняк, суддя-колядник Ігор Зварич, Андрій Слюсарчук, відомий як Доктор "Пі", винні у Скнилівській трагедії пілоти Володимир Топонар та Юрій Єгоров, інші імениті в'язні.

Правозахисники зазначають, що дісталися в спадок від монастиря келії, переобладнані під камери на два-чотири в'язня, і сьогодні погано освітлені, стелі деяких і стіни корпусів поїдені грибком, відсутня нормальна вентиляція, зате привільно живеться гризунам. В'язниця має славу "червоної", порядки там встановлюють не кримінальні авторитети, а адміністрація. Іноді це досягалося страшною жорстокістю, побиттям в'язнів і співробітників. Екс-начальник СІЗО був звинувачений в корупції, зловживанні службовим становищем і засуджений. Правда, покарання винесли умовне.

"Бригітка" займає площу 1,5 гектара. Підслідних та засуджених виводять на прогулянки в маленькі внутрішні дворики, над якими протягнута решітка. У Держпенітенціарної службі нам розповіли, що це єдиний в Україні слідчоий ізолятор, чиї охоронні вежі розташовані по периметру прямо на даху установи. І зовсім поруч — вулиця, де гуляють львів'яни та гості міста.

Нещодавно депутати міськради прийняли рішення про перенесення СІЗО в більш відповідне місце — промзону "Сигнівка". Про це повідомив прес-секретар Львівського облуправління Держпенітслужби Мирослав Демків:

— Поки видано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою про відведення ділянки площею 8,3 гектара, але вже ведеться пошук інвесторів, і не виключено, нам допоможуть у цьому польські колеги. Земля, де зараз стоїть СІЗО, перейде в комунальну власність, як її використовують, ще не визначилися.

Якщо вдасться реалізувати проект, він стане першою ластівкою — за кілька останніх десятиліть в Україні з нуля не побудували жодного слідчого ізолятора. Обмежувалися в основному їх перепрофілюванням під інші об'єкти, незначною реконструкцією і поточним ремонтом. До капітального руки не доходили через вічного дефіциту коштів. Звідси — проблема на проблемі: старовинні будівлі старіли і руйнувалися, з'являлися тріщини, стіни роз'їдали цвіль і грибок.

Колишні керівники відомства Олександр Лісіцков та Сергій Сидоренко оцінювали зношеність тюремних замків в 60-70%. Начальство змінилося, але віз і нині там. Цільова держпрограма реформування до 2017 року кримінально-виконавчої служби та перебудови пенітенціарних установ, що передбачає на ці цілі кілька мільярдів гривень, фактично заморожена.

ПрОкляте місце. Смертників розстрілювали і в Дніпропетровську.

НЕБЕЗПЕЧНІ ВОДА І СТІНИ. Без серйозних фінансових ін'єкцій приречено виглядає і Херсонський СІЗО. Вже кілька років він перебуває в аварійному стані, через що багатьох в'язнів довелося переводити в сусідні колонії і Миколаївську область.

У цього ізолятора теж давня історія. Починалася вона з Збройової палати, побудованої архітектором Ванрезант в 1784 році. Майже три десятки років там розміщувався арсенал. Після землетрусу 1802-го його переобладнали в госпіталь, де пізніше, в роки Кримської війни, лікували поранених. З 1869-го на базі госпіталю створили в'язницю і передали її арештантські виправному жандармського відділення.

У музеї історії Госпенітслужби розповіли, що з 1906 року арештантів перестали висилати на Сахалін, та Херсонська в'язниця стала каторжною. Там відбували покарання три категорії в'язнів, чиї терміни, залежно від тяжкості злочинів, варіювалися від 4-8 років до 20 і пожиттево. Людей утримували в тяжких кайданах, за провину карали різками.

Циркуляри Головного тюремного управління наказували арештантам трудотерапию, тому тут організували ткацьку, столярну, ковальську, бондарську, слюсарну, гончарну майстерні, картонажну і взуттєву фабрики. У тюремній оранжереї вирощували хризантеми.

Добре оснащене виробництво налагодило випуск речового майна для царської армії — парадних мундирів, шинелей, Башликов, кавалерійської амуніції, солдатських чобіт. За свою працю каторжанам належало платню від 50 копійок до 1 рубля на день. При в'язниці були своя православна церква, римо-католицька каплиця, синагога, лікарня, бібліотека. Будівля мала водяне опалення і внутрішній телефонний зв'язок.

У 1917-му звільнили політв'язнів. У 20-х роках тут розташовувався будинок ісправработи, а в 30-40-ті — в'язниця НКВД. Що характерно, в період німецько-румунської окупації 1941-1944 років вона служила загарбникам, а після війни повернулася у відання наркомату внутрішніх справ Союзу. Потрапляли туди і засуджені до вищої міри смертники.

— Сьогодні в СІЗО всього 280 осіб, які зібрані в одному корпусі, а ще недавно було 600-650 в різних, — говорить Катерина Денисюк. — Місцева влада виділила під нову будівлю землю за містом. Але будівництво ще не починалося. І на проектно-кошторисну документацію грошей немає.

За словами координатора програм Харківської правозахисної групи Андрія Діденка, умови утримання залишаються в СІЗО далекі від євростандартів.

— Неможливо користуватися водою з крана, настільки вона неякісна, в камерах сиро, стіни вражені грибком, окремі приміщення через тріщини представляють реальну загрозу в'язням і персоналу, — говорить правозахисник...

Підтверджує плачевний стан ізолятора і екс-глава Держпенітенціарної служби Сергій Старенький:

— Він повністю розвалюється. Геологічні породи під будівлею роблять перебування в ньому небезпечним. Там утворилися карстові порожнечі — недалеко було озеро, вода з нього пішла, підмила фундамент корпусів.

Побудований століття тому. Корпус Житомирської в'язниці теж пам'ятає багато чого.

ЯК У ПЕТЕРБУРЗІ. "Хрести" — Одеський тюремний замок, за однією з версій, був закладений в 1891-му на Люстдорфської дорозі і будувався три роки. Центральний корпус, як і однойменна петербурзька в'язниця, яку проектував той же архітектор Антоній Томішко, мав форму хреста — звідси назва. У центрі звели вишку з куполом, від неї розходяться чотири променя-крила з галереями, а з боків розташовані камери-одиночки.

За іншою версією, перша в Одесі в'язниця з'явилася набагато раніше, в 1826-му — в районі нинішньої Привокзальній площі. Вона була переповнена, і знадобився комплекс будівель просторіше, включаючи кузню, лазню, лікарню, церкву.

На V Міжнародному тюремному конгресі 1895 в Парижі одеські "Хрести" визнали однією з двох найкращих серед 895 в'язниць Російської імперії. Правда, начальнику установи першість коштувало голови: через 12 років, в 1907-му його вбили нібито за те, що зайво завзято насаджував зразковий порядок.

Герой Громадянської війни Григорій Котовський став в'язнем "Хрестів" у липні 1916-го. Через три місяці його засудили до смертної кари. Потім вишку замінили вічною каторгою, а в травні 1917-го червоного комбрига звільнили.

Тут знаходилися учасник повстання на броненосці "Потьомкін" Панас Матюшенко і революціонер Лев Троцький, болгарський анархіст Станко Тодоров і авторитетний одеський злодій-нальотчик Мішка Япончик.

Сюди привозили на розстріл репресованих ворогів народу, а в роки війни румунські окупанти вбивали радянських громадян — про це свідчить меморіальна дошка.

У роки незалежності України мотали строк лідери і учасники небезпечних бандитських угруповань Мар'янчука, Стояна, Башмаков.

Як і інші СІЗО, "Хрести" занепадають. Омбудсмен Валерія Лутковська пропонувала передислокувати ізолятор за місто, віддавши займані ним будівлі місцевої кіностудії. Її позицію проігнорували.

"Розстрільна" стіна. Зберігає сліди від куль і передсмертні написи.

ФОРТЕЦІ. Чернігівському СІЗО близько 310 років. У 1801-му напівзруйновану установа споруди катерининської епохи банально розпродали на... дрова. Але в тому ж році спорудили новий острог, архітектурою нагадував західноєвропейську фортеця чи замок.

У 1918-1920 роках це була губернська тюрма, перейменована потім в губернський будинок примусово-суспільних робіт. З 1930-го — в'язниця НКВД, пізніше — УМВС. У 1980-му її перетворили в СІЗО.

— До наших днів зберігся карцер з земляною долівкою, — говорить Старенький. — Туди, наскільки мені відомо, вже нікого не садили, але приміщення непогано збереглося.

Не можна обійти, звичайно, і Київський СІЗО — багато віддавна називають його Лук'янівським. Він, мабуть, найбільший з нинішніх — зараз тут близько 2000 постояльців. А бувало й більше 5000.

Спочатку в'язниця знаходилася на території Печерської фортеці. Старий корпус побудований в 1863 році. У 1909-му спорудили велику чотириповерхову будівлю. На нинішній території є так звані іменні корпусу — "Екатерінінка" (якщо дивитися зверху — нагадує букву Е), "Столипінка", "Сталінка", "Кучмівка". Адміністрації таке персоніфіковане поділ чомусь не подобається. Незалежно від цього, введений в експлуатацію після довгих років очікування жіночий корпус поліпшеного комфорту нарекли "Юльчиним" (екс-прем'єр Тимошенко до "діда Лук'яна" теж потрапляла).

В'язнями Київського тюремного замку були революціонери Фелікс Дзержинський, Мойсей Урицький, Микола Кибальчич, Борис Жаданівський, Іван Смирнов-Ласточкин, Євгенія Бош, Микола Бауман (йому вдалося зробити звідти втечу). Тут чалілісь брат вождя світового пролетаріату Дмитро Ульянов, його сестри Марія та Анна. Тюремні щі сьорбали майбутні прем'єр-міністр УНР Володимир Винниченко, комісаріат освіти Анатолій Луначарський, нарком закордонних справ Максим Литвинов, поет Максим Рильський.

У роки сталінського терору катівні СІЗО були місцем масових розстрілів тисяч ні в чому не винних людей. Після оголошення і виконання смертного вироку тіла вивозили штабелями, спішно закопуючи в Биківнянському лісі, на Лук'янівському та інших цвинтарях.

Умій камери СІЗО говорити, вони б повідали чимало таємниць Сергія Параджанова, Степана Хмари, Ігоря Діденка, Юрія Луценка, Валерія Іващенка, Віктора Лозінського, інших фігурантів гучних кримінальних справ, чиї імена на слуху і сьогодні.
"Лук'янівка" визнана об'єктом історичного значення. Після Євро-2012 її, як і "Бригітку", хотіли винести за міську межу, а по вулиці Дегтярівській спорудити великий торгово-розважальний центр. Розмови вщухли так само несподівано, як виникли, і про переїзд вже не згадують.

Камера Леді Ю. На одній з цих ліжок у СІЗО Києва спала Тимошенко.

МІСТИКА: "У ЦИХ СТІНАХ БРОДИТЬ МИНУЛЕ"

Що відчуває людина, вперше потрапивши до в'язниці?

— Пригніченість і спустошеність, — ділиться прапорщик С. — Коли клацають двері, і за тобою закривається світ, до якого звик, це страшно пригнічує і б'є по нервах. Якщо ти прийшов з перевіркою або по службі — це одне, і зовсім інша, якщо потрапив туди надовго. У багатьох в очах відвертий страх, розгубленість, їх ніяка бравада не сховає. Потім люди поступово звикають до думки, що можна існувати і в таких умовах. Але перша реакція — її не забудеш...

А ось відгук одного з тих, хто скуштував "принад" тюремного життя.

— Мене незаконно, без жодних доказів, звинуватили у тяжкому злочині — вбивстві і кілька місяців протримали на "Лук'янівці", — розповів киянин П., який просив не називати прізвище. — До того я ніколи не замислювався, що можу опинитися у в'язниці, і все життя піде шкереберть... Я не міг перебувати в камері. Мучили кошмари, нізвідки виникали потойбічні звуки, здригався від найменшого шереху. Це були тортури. Лікар сказав, що це звичайна справа, треба змиритися, всім погано. А я чув голоси тих, хто колись був у цій камері і так само страждав, так само мучився...

Вина його не доведена, через півроку випустивши з СІЗО. Але психіка була підірвана. Лікувався в психіатричній лікарні імені Павлова. Дружина подала на розлучення, заборонивши бачитися з донькою. Поневірявся по знайомих. Підсів на голку, намагаючись відволіктися, забутися — не допомогло.

— Тюрма мене зламала, і я не знаю, як жити далі, — вимовляє він на прощання. — Краще було померти на нарах...
Чи накладає на людей свій відбиток перебування в слідчому ізоляторі, де, нагадаємо, містяться ті, чия вина ще не доведена, і не факт, що буде доведена?

— Залишив зарубку на серці Житомирський СІЗО, якому теж багато років, — відповідає правозахисник Андрій Діденко. — Нам з колегою Оленою Білозерською показали надщерблених кулями цегляну стіну — сліди розстрілів засуджених до вищої міри. Збереглися і передсмертні написи, деякі — на іноземних мовах. Ця стіна потрясла... А в одній з колоній Вінницької області побували в підвалі, де містяться довічники. Там неймовірна вогкість, мало денного світла, і в'язні втрачають зір, сліпнуть. Виходиш з підземелля, і кілька днів ходиш сам не свій — така пригніченість тисне...

Чи ламає людей знаходження в тюремних стінах, залежить від них самих, вважає правозахисник Олександр Букалов: "У тих, чия доля складалася і до цього непросто, і хто ріс у неблагополучній середовищі, до реалій несвободи мимоволі виробився певний імунітет. Інші ж, потрапляючи в СІЗО випадково або вперше, впадають в ступор, депресію, у кого як. Тут все індивідуально. У цих будівлях якась негативна магія, чорна енергетика. Атмосфера наповнена чужим болем. Вона дійсно вбирається камінням і склепіннями, загадковим чином передається тим, хто входить туди роки і десятиліття потому, потрапляючи під невидимий, але сильний негативний прес".

Місця, де люди нудяться в очікуванні вироку або відправки по етапу в колонію, правозахисник Едуард Багіров називає тимчасовими порталами.

— Будь, потрапляючи туди, губиться в часі і просторі, і ні адміністрація, ні священики, ні екстрасенси не можуть гарантувати, що він вийде звідти живим-здоровим, а невідомість лякає найбільше, — говорить він.

У в'язнів СІЗО існують свої повір'я, що передаються з вуст у вуста. Так, "Екатерінінка" вважається згубним місцем, так як більшість в підсумку отримують максимальні терміни. "Кучмівка", навпаки, раді як виграшу в лотерею — з цього корпусу звільняються достроково або дають по мінімуму.

— Тюрма, тим більше стара, з довгою, трагічною історією — осередок колосальної негативної енергетики, — продовжує Багіров. — Кожен відчуває вплив якоїсь енергетичної м'ясорубки, перемелює в'язня і вичавлює з нього все. Стіни, решітки, підлога, стеля, повітря перенасичені стражданнями інших. Це відбирає те, чому людина не надавав значення раніше — час, надію, здоров'я, деколи розум і навіть життя.

У "Лук'янівці" приводили у виконання смертні вироки. Нещасні залишали там нездійснені надії вижити, врятуватися. Що не знайшла виходу енергія, накопичуючись і множачись, продовжує жити зараз.

— Це обитель заблукалих душ, — резюмує Багіров. — Вони є у вигляді примар, привидів, видають стогони, схлипи. Найчастіше це проявляється в свята, і в світські, і в релігійні. Доносяться голоси, зітхання. Безпричинна радість чи гнів, невмотивований вибух агресії, раптово охоплює почуття тривоги, біди — реалії тюремного життя. Або людина раптом падає на рівному місці. Прокидається в холодному поту, не розуміючи, що його розбудило. Йому здається стук із зовнішнього боку стіни, хоча там нікого немає...