В Україні стартувала нова, четверта хвиля мобілізації у військо. План у уряду дуже амбітний, адже в 2015 році планується збільшити кількість збройних сил України до 250 тис. військовослужбовців.

Українське суспільство зреагувало на цей крок досить неоднорідно. І досить природньо поділилося на три основні групи.

1) Ті, які пішли у військкомати одразу після старту мобілізації 20 січня. Це люди, що бажають за різних причин (переважно благородних), потрапити у лави ЗСУ.

2) Ті, хто почав активно протестувати проти такого процесу. Причини протесту дуже різні. Є багато громадян, які без впливу Росії чи її агентів, мають таку позицію. Причини різні: страх за своє життя або втрати рідної людини, недовіра до влади в плані постачання війська, тощо.

3) І тих, кого більшість, які вирішили явитися виключно за повісткою, і як правило, внутрішньо погодилися йти захищати Батьківщину.

Кампанія мобілізації має свою важливу ідеологічно-інформаційну сторону. За стан якої сьогодні і йде боротьба. Завдання Росії – зірвати мобілізацію шляхом нарощування другої групи громадян різними способами, про які поговоримо нижче. Завдання України – провести успішну мобілізацію. Для цього не допустити впливу агентів Кремля, збільшити кількість першої групи та не дати перетікати громадянам з третьої групи в другу.

Росія та її кампанія

Причина протидії. Спочатку про страх російського керівництва. Ще весною минулого року, російське керівництво сприймало думку про можливість Україною захистити свою територію практично з посмішкою. Порошенко, Турчинов, Яценюк, Аваков, та інші, в очах Кремля виглядали неспроможними до побудови досить ефективної силової структури. Та ситуація кардинально змінилася літом-восени 2014 року. Не дивлячись на оточення під Іловайськом та прорив бойовиків з росіянами під Новоазовськом, Україна змогла стримати ситуацію та створити досить ефективну оборону на Донбасі, в Херсоні та Одесі. Звісно, така можливість будується далеко не тільки на рішеннях можновладців, а і на відданості і самопожертві українців. І тих хто воює, і тих хто допомагає.

Та розвиток українських силових органів може призвести до більшого. Від глухої оборони Україна може перейти до активних дій та стати суб'єктом війни. Тим, хто може встановлювати порядок денний у конфлікті. На кінець 2015 року, наша держава може отримати достатньо потужне силове угруповання, аби ефективно контролювати ситуацію в середині держави та захищати державу ззовні. На сьогодні є проблеми у цих двох площинах, що динамічно виправляються. Саме така динаміка і хвилює РФ. Адже в Кремлі розуміють, що зростання серйозного силового угруповання – це основний ріст геополітичної суб'єктності країни. А якщо додати, що ЗСУ в основному озброюється вітчизняною технікою, то збільшення армії супроводжується значним ростом вітчизняного промислового потенціалу. Така ознака, потенційно, якісно відрізняє Україну від колишніх військових режимів Південної Америки та Африки та перетворить її у розвинену промислову державу.

Додається ще одна важлива річ. Росія на початку війни мала достатньо потужний фактор впливу на Україну. Аби обмежити нашу суб'єктність і не дати можливість активно діяти в зоні АТО, була створена загроза війни з різних боків: з Придністров'я, з Криму, та з Північного-Сходу РФ. Такий стан розтягував українські війська і не давав на всю потужність використовувати свої власні сили на Донбасі. Сьогодні така ситуація триває. Кожне український рух в зоні АТО, супроводжується концентрацією 50-ти тисячного угрупування армії РФ під нашими кордонами. Це змушує українську владу триматися в стані оборони до часу створення потужної армії, за допомогою якою ми захистимо потенційні військові точки з РФ та зможемо сконцентрувати потужне угрупування на Донбасі та почати активно діяти в напрямку звільнення цієї території. Це основна ціль українського керівництва на 2015 рік, і основна загроза для Кремля.

Протидія РФ.

І. Інформаційна з середини країни.
Ще до початку мобілізації, український інформаційний простір вибухнув нездоровою реакцією на процес. Була створена кампанія за назвою «Мобілізація вбиває». Також, за допомогою спаму, мешканцям східних регіонів почали надходити запрошення на семінари і мітинги з приводу протидії мобілізації. Інтернет спільнота цілими групами почала ідентифіковувати так званих «ботів», тобто людей, які розповсюджують одну і ту ж інформацію. Більш того, лояльні до РФ, і скоріш організовані нею структури, почали розкручувати інформацію явно застарілу, аби наситити одатковим негативом інфопростір. До прикладу, було знов розкручено відео новобранців, що восени обурювалися недостатньо якісним постачанням в армії. Я не буду стверджувати правдивість чи хибність відео, бо тоді і справді були проблеми у цьому напрямку, та випливання такого відео на кінець січня викликає багато питань. Ціллю таких заходів – почати процес активного протесту проти мобілізації та її зриву в країні.

ІІ. Війна та дискредитація уряду.
Разом з розкачуванням України з середини, РФ почала ескалацію конфлікту. Та що ескалація зробить проти мобілізації? План Кремля полягав у захопленні аеропорту, символу нашого спротиву, та створення нового Іловайську. Потенційно новий Іловайськ може бути як на Луганщині, коло Бахмутки, так і на Донеччині у виступі на Дебальцево. Так от, цей сценарій мав відбутися надзвичайно швидко. Як ми бачили, Росія серйозно насичувала ДНР і ЛНР, перед впровадженням плану, зброєю і кадрами. Якби вдалось швидко відбити аеропорт та оточити структури ЗСУ на Донбасі, то Росія б вийшла на міжнародні переговори з дуже сильної геополітичної позиції. І на думку росіян, українці б здалися і пішли на вимоги РФ (поділ країни). Бо разом з розгромленням ЗСУ, захищатися від можливого наступу РФ було б нічим. У свою чергу, знищення великої кількості солдат та підпис договору остаточно розкачало б українське суспільство на так званий третій Майдан і зірвало планомірну мобілізацію.

До речі, навіть сьогодні заяви представників бойовиків супроводжуються обов'язковим реченням недолугості і не кваліфікованого стану українського командування. Я не хочу зараз проводити дискусії з справжньої його якості. Звісно, міняти потрібно і багато кого, та точно не революційним чином за допомогою Майдану. Також, наслідки ескалації конфлікту використовується і у інформаційному просторі. Наші полонені та відео з трупами явно направлені на відмову українців йти у лави ЗСУ.

Та того, чого хотіла Москва, явно не вийшло.
Посилення позицій мобілізації та виграшна ситуація для України. Відважний захист українських збройних сил своїх позицій, відверте знущання над полоненими, вбивство мирних громадян в Маріуполі бойовиками та залізна поведінка наших полонених, зробила протилежне. Звісно, проблеми з мобілізацією залишаються, та такий стан явно збільшив кількість добровольців у лави ЗСУ. І що найголовніше, посил у інформаційному просторі проти мобілізації, який гуртувався на відмові від мілітаризації, повністю не знайшов підтримки. Події, що сталися, дозволяють зрозуміти українцям, що мобілізація хоч складне і протирічне явище, та точно потрібне, аби уникнути колосальних жертв.

Звісно, ситуація на сьогодні залишається важкою. Особливо коло Дебальцево. Та відсутність швидких успіхів РФ і бойовиків, дозволило ЗСУ підтягнути нові сили і втримати ситуацію і чекати, поки готуються нові. Навіть у випадку явної загрози оточення, українське суспільство вже не буде сильно реагувати на бажання розкачати ситуацію іншими силами. Дуже багато сталося за останній час. Головне, аби командування вчасно ідентифікувало загрозу і навіть у випадку нагального відведення військ, уникнуло загрози знищення підрозділів ЗСУ через оточення. Та і варто пам'ятати, що не тільки Дебальцеве у випадку втрати, але і Донецьк, дуже скоро можуть стати звільненими вже з кінця 2015- початку 2016 року.