Яку роль зіграли добровольці в АТО і чи є майбутнє у батальйонів. Батальйони взяли на себе перший удар в АТО, а тепер їх просять красиво піти.

Датою офіційного початку АТО на сході України вважається 7 квітня 2014 року. В цей день тодішній в. о. президента Олександр Турчинов оголосив про проведення операції проти загарбників адміністративних будівель у Донецьку, Харкові та Луганську. З початком АТО в нашу історію увійшов добровольчій військовий рух. Коли армія тільки готувалася вступити в конфлікт, стихійно створені батальйони прийняли на себе основний удар. Це вони ставлять собі в заслугу. Це визнає і влада. Але у кожної медалі дві сторони. Яку роль зіграли добровольці в антитерористичній операції, чи є у цих формувань майбутнє, ми говорили з експертами.

З князів в грязі

Пік формувань добровольчих батальйонів випав на квітень-травень минулого року. Військкомати тоді фізично не могли мобілізувати всіх охочих йти в бій - прямо зараз і безкомпромісно. Одним з перших добровольчих формувань став "Айдар". Він вбирав в себе чоловіків прямо з Майданів у різних містах.

- Спочатку це була група опору. Патріоти, небайдужі хлопці. Чому назвали "Айдар"? Тому що першу операцію виконували біля селища, де протікає однойменна річка, - розповідає колишній боєць батальйону адвокат Олександр Золотухін. - Перший час хлопці охороняли блокпости, приводили до тями місцеву міліцію, яка була повністю деморалізована. Головна проблема полягала в тому, що не було зброї.

Олександр згадує випадок, коли бійці в Костянтинівці поклали на підлогу весь відділок міліції. Відео, на якому люди з автоматами розбираються з правоохоронцями, шокувало всю країну. А насправді в руках бійців були... муляжі.

Першим офіційним командиром "Айдара" став нині народний депутат Сергій Мельничук - один з комендантів Майдану. Почавши як "вільні стрілки", батальйон незабаром легалізувався при Мінобороні. Це дозволило отримати озброєння, підтримку волонтерів. Про "Айдар" складали легенди. Особливо після того, як була взята в полон Надія Савченко, яка в ньому знаходилася. Але виворіт геройства виявився каламутним.

Всередині батальйону почалися конфлікти. А мешканці Луганщини, де квартирувалися "айдаровці", почали сипати скаргами на мародерство, грабежі, п'яні дебоші і навіть рекет. Довгий час це намагалися зам'яти, але після довелося визнати очевидне. Особливо після розколу батальйону на два ворогуючих табори і відставки Мельничука. Зараз підливає масла у вогонь губернатор Луганської області Геннадій Москаль. Він регулярно звинувачує бійців "Айдара" в нападі на місцевих жителів, п'яних дебошах, захопленнях підприємств і просить Генштаб втихомирити добровольців. Але, схоже, що впоратися з ситуацією у військового командування немає сил.

- Існують два "Айдара". Одним командує Мельничук, другим - Пташник. На жаль, не всі бійці прийшли в батальйон, щоб воювати. Деякі йшли, щоб заробити. Де війна, там і мародерство, - констатує Олександр Золотухін.

"Нам нікуди повертатися"

Ще один батальйон, який наробив галасу в пресі, - це "Донбас". Його формування почалося в середині квітня у Дніпропетровську під керівництвом Семена Семенченко. Згодом він оголосив себе командиром батальйону. В ряди "Донбасу" вливалися добровольці з територіальної оборони Дніпропетровська, мешканці Донецької та Луганської областей, які були змушені покинути свої будинки.

- До бою в Карлівці ми були у вільному плаванні, тоді ЗСУ відмовилися йти до нас на допомогу. Цей момент став переломним. Тоді було вирішено легалізуватися і влитися в структуру МВС. Батальйон формували на базі учебки в Петрівцях. Нас почали озброювати, - розповідає боєць "Донбасу" Мирослав Коптило.

З тих пір батальйон пережив десятки важких битв, включаючи Іловайськ. Була спроба розколоти підрозділ зсередини, воно виявилося на межі виживання, але витримало.

- Ми пройшли очищення, залишилися тільки ті, хто хоче захищати країну, а не мародерствувати. Кожен знає, що робити на лінії фронту, - каже Коптило.

За словами Мирослава, про розформування батальйону хлопці не думають. Адже йти їм нікуди.

- У нас 80 відсотків людей з окупованої території. Куди повертатися? Та й психологія у людей, які пройшли війну, змінилася. Це стосується не тільки "Донбасу", але і всіх інших батальйонів.

Яку роль зіграли добровольці в АТО і чи є майбутнє у батальйонів. Батальйони взяли на себе перший удар в АТО, а тепер їх просять красиво піти.

"Управління військами повинно бути єдиним"

"Донбас", як і не менш відомий "Азов", - підрозділи Нацгвардії. Але це суто формальне підпорядкування. Кожне добровольческое формування є як би армією в армії. Зі своїм статутом, своїми правилами і своїми командирами.

- Нам Нацгвардія не указ і не приклад, - поділився конфіденційно один з офіцерів "Азова". - Вони менти, стара система. А ми будемо формувати свою нову.

Що за цим криється, співрозмовник не уточнив. Але давно вже ходять розмови про те, що добровольчі батальйони в будь-який момент можуть стати приватними арміями при олігархах, які їх фінансово підживлюють.

Аналізуючи ситуацію, експерти сходяться в одному: добровольці відіграли важливу роль у проведенні АТО. Але при цьому складають групу ризику. Вже сьогодні потрібно вирішувати головне питання: а що далі? Адже ситуація може вийти з-під контролю.

- На етапі формування, коли армія була слабкою і в розібраному стані, добровольці закрили всі проблемні ділянки, - зазначає екс-заступник глави Генштабу Ігор Романенко. - Але будь-яка військова справа передбачає серйозну централізацію.

За словами генерала, необхідно всі добровольчі батальйони поставити під безпосереднє командування ЗСУ, МВС, Нацгвардії, СБУ. Перевірити штати, усунути самодіяльність, призначити нових командирів "зверху".

- Що таке добровольчі загони? Це легкоозброєні підрозділи, які можуть бути використані для зачистки. Так малося на увазі, - продовжує Романенко. - Вийшло ж, що такі батальйони стали погано керованими. Взяти той же "Айдар". За документами у них одна чисельність, а в реальності зовсім інша. А той цирк, який вони влаштували біля будівлі Міноборони? Такі маленькі війни всередині країни неприпустимі.

Спокуса залишитися зі зброєю

Політолог Олексій Якубін вважає, що ми можемо повернутися в лихі 90-ті, коли всі питання вирішувалися за допомогою зброї.

- Якщо згадати конфлікт на Балканах, процес роззброєння населення йшов там не один рік. Влада навіть викуповували зброю, пропонували колишнім військовим, добровольцям різні програми реабілітації, освіти, пільгове житло, забезпечували роботою. Це дуже важливо, - говорить Якубін. - У нас нема чого їм запропонувати, тільки якісь розмови. Чому більшість добровольців так тримаються за зброю і чути не хочуть про те, щоб повернутися до мирного життя? На передовій вони були всім - і судом, і прокурором, і господарем становища. Тут вони ніхто, прості громадяни. Саме усвідомлення пригнічує.

Якщо влада не організовує для військовослужбовців заняття, не допоможє їм знову влитися в соціум, Україну може охопити синдром силового підприємництва, вважає наш експерт.

- Той, хто не знайде себе у мирному житті, будуть продовжувати те, що вміє, те, чому він навчився на фронті. Навички, помножені на почуття влади, зроблять свою справу. Ми отримаємо сотні угруповань, які будуть вирішувати питання з допомогою зброї, - підсумував політолог.

ТИМ ЧАСОМ

"Правий сектор" готовий йти в армію

Єдиними збройними формуваннями, які сьогодні не мають легального статусу, залишаються підрозділи "Правого сектора". Переговори, які веде з ними влада, схожі на сватання примхливої нареченої.

- Ми готові увійти в структуру Міноборони України, але тільки на правах автономії, - сказав спікер "Правого сектора" Артем Скоропадський. - Ми не хочемо, щоб нам призначали командувача, свого командира будемо обирати самі. Щоб це зробити, потрібен спеціальний закон. Поки що він не прийнятий. Отже, ми функціонуємо в колишньому режимі.