10 кроків, які вже змінили Україн у- кроки, які реально змінюють країну на краще

10 практичних кроків влади щодо створення нового. Кроки, які реально змінюють країну на краще. І, саме провокаційне, кроки, які непомітні сьогодні. Або навіть більше - сприймаються більшістю як негатив.

Про владу та людей у неспростий для України час.

Зрештою вирішив таки написати текст. Без хитромудрих суджень про місце країни у світовій системі, без оцінок перспектив України на далеке майбутнє. Свідомо опустив тему війни. А так же не записував в позитив дії спрямовані на утримання ситуації. Тому термінів «уникли дефолту», «утримали фронт» тут не буде.

Далі все просто. Рішення і чому на мій погляд воно важливе, своєчасно і вдало. Почнемо.

1. Освіта

Ще навесні був прийнятий новий закон про освіту. Цей нормативний акт, крім усього іншого, посилював автономність університетів і відміняв акредитацію ВУЗів. Система наукових звань (так само як і їх захисту) приводиться у відповідність зі світовою практикою. Що стосується якості, то створюється Національне агентство з якості вищої освіти, яке стежить за мінімальним наповненням програм і рівні вчених рад, а не окремими ВНЗ.

Чому це добре. Фактично система вищої освіти України приводиться у відповідність з, як модно зараз говорити, європейською практикою. Ключовим фактором є рівень знань випускника. Він впливає і на статус університету. Більше рівень - більше студентів - більше грошей.

Другий фактор - робота зі зміни системи розподілу «бюджетних місць». А фактично спонсорування навчальних закладів. Цілком природно, що держава, зацікавлена в отриманню якісних знань своїми майбутніми фахівцями, незабаром відійде від практики «рівномірного розподілу» бюджетних місць на сотні ВНЗ.

Можлива критика: Так, в тому числі і завдяки цьому закону, кількість вищих навчальних закладів в країні зменшитися. Причому значно. Вже зараз чутна критика про «знищення вищої освіти». Але, панове, якщо подивитися на покоління 25-35-річних, більшість з «корочками». Багато відучилися «на бюджеті». Але, на жаль, ці дипломовані «менеджери», «управлінці» як фахівці мало що з себе представляють. Тобто країна викинула мільярди даремно. Питання: навіщо це робити, якщо реальних фахівців мало. З іншого боку за фахом працює не більше 50% випускників. Ще одне питання: навіщо їм був потрібен диплом?

І, нарешті, значне зменшення ВНЗ є шансом для середньо-спеціальної освіти. На жаль, але нестача працівників у тій же промисловості може поставити хрест на перспективах України. Менеджерів багато. А ось тлумачного, наприклад, фрезерувальника, знайти майже неможливо. Хоча, з точки зору життєвих перспектив, останній виглядає краще. Як по затребуваності на ринку праці, так і по потенційного рівня оплати. Той же «середній клас», про який люблять говорити, в тій же Європі більш ніж на половину складається з кваліфікованих робітників - цих самих фрезерувальників.

2. Кадри

Найбільший виклик, який стояв і стоїть перед новим керівництвом. І, природно, сфера діяльності, яка піддається найбільшій критиці. Але кадрову роботу я без сумнівів відношу до досягнень нової влади. Передбачаючи гнівну реакцію частини читачів, спробую пояснити докладно.

Цілком природно, що після перемоги Майдану необхідно було оновлення влади. Але от біда - звідки брати кадри? Ах, скажете ви, Україна велика, розумних людей безліч. Згоден. Але є й інший факт - рейтинг корумпованості. Або, якщо бути до кінця точним - рейтинг прийняття корупції. У цьому списку Україна гордо ділить 142 місце (з 175 країн) з такими державами як Уганда і Союз Коморських Островів.

Говорячи простою мовою, для переважної більшості українців дати на лапу, взяти з роботи гостинець - нормально. Масштаби, природно, різні. Учитель або доктор несе цукерки, коньяк, вино. Клерк - папір синові. Чиновник теж папір. Але з надрукованою на ній Л. Українкою або портретами американських президентів.

І завдання перед новою владою виглядала так: силами старих кадрів (а вірити в їхню абсолютну кришталеву чесність як то слабо виходить) розробити систему по залученню нових людей у владу. Причому таким чином, щоб:

Ці люди були чесні Вони були професіоналами Створена система змінювала суспільство - в тому числі зменшувала рівень сприйняття корупції Щоб нові призначенці змогли протистояти старій системі: починаючи від персональних контактів і закінчуючи здатністю створювати нові механізми прийняття рішень.

Останній пункт став очевидним не відразу, а ближче до літа. Пам'ятайте хвилю призначень «діячів Майдану». Більшість з них були на своєму місці. Але їх «з'їли» заступники. Ситуація з МОЗ найбільш показова.

При цьому фактор опору старої системи практично дорівнює небезпеки від потенційної корупції. Законодавство, цементуюче механізми взаємодії чиновників розроблялося роками. Революційними методами тут нічого не вирішиш. Якщо ти за верховенство права - діяти потрібно за законом.

Саме з огляду на ці стартові умови я вважаю, що кадрова політика нової влади успішна. При цьому підкреслюю: процес тільки почався. Про повну заміну стеми сьогодні говорити, м'яко кажучи передчасно. Поки йде обкатка трьох основних алгоритмів.

А саме:

А. Запрошені фахівці
. Більшість з них вже досягли успіху в інших областях. Вони управлінці і, якщо можна так сказати, «тимчасові правителі». Тобто попрацюють і поїдуть. У цьому їх основний плюс. Для менеджера високої ланки резюме - не просто 6 букв. Якщо є успішний досвід роботи (а тим більше досвід роботи в масштабах країни), ціна такого фахівця зростає багаторазово. Ось вам і один з мотивів «варягів». Робота на своє ім'я. Успіх України означатиме їх успіх у майбутньому. Провал - їх провал.

Крім того, іноземці вигідні владі. Природно, що будь-які реформи ставлять хрест на уряді реформаторів. Грузини, литовці та інші - ідеальний громовідвід. «Гнів народний» значною мірою звернутися на них, а не на партії, які проводять реформи. Більше того, заміна «варяга» на українця в потрібний момент - сильний хід для отримання народної любові перед виборами.

І, нарешті, найголовніше. Іноземцю все одно хто кому кум. І це, враховуючи прихильність українського суспільства корупції більш ніж важливо. Як з точки зору банальних хабарів, так і при проведенні масових скорочень держапарату. Залишаться фахівці а не «хороші люди».

Б Перевірені досвідом практики-українці.
Тут найкращою ілюстрацією стали волонтери в Міністерстві Оборони. При цьому для перевірки був вперше використаний поліграф. До речі, показово, що з 12 первинних кандидатур троє не пройшли тест на правдивість. Ще один був звільнений пізніше. Але 8 з 12 - прекрасний показник для України. Особливо, враховуючи, що половина з них - успішні в «мирного життя» управлінці, бізнесмени. Варто відзначити, що самі волонтери виступили за регулярні повтори перевірок на «детекторі брехні» як спосіб запобігання зловживань.. Результат - поступова зміна системи в одному з найбільш корумпованих відомств. І, як свідчення успіху - збільшення числа «волонтерського призову» з розширенням сфер їх відповідальності. Аналогічні процеси йдуть і у людей в погонах. Такого масштабного кар'єрного зростання офіцерів сучасна українська армія не бачила за всі 23 роки існування.

В. Класичні конкурси.
Цей етап був впроваджений відносно недавно. Що логічно. Без хоч часткового оздоровлення чиновницького апарату будь-який конкурс буде профанацією. У майбутньому це механізм має всі шанси стати основним при прийомі на державну службу.

Можна довго сперечатися про швидкості оновлення управлінського апарату. Але, тут варто обмовитися, умови війни і стан держави робить ціну помилки занадто великою. І влада зуміла апробувати кілька підходів. Заодно в процесі експериментів змінивши склад управлінців в декількох ключових напрямках. Тепер справа за малим - закінчити основні процеси до кінця 2015. Інакше буде пізно. Але час є. І бажання теж. Тому кадровий підхід записую в безсумнівний успіх нової влади.

3. Відкритість влади

Тут є два аспекти. Перший - заслуга «попередніків». Мова йде про свободу слова. Природно, назвати українські ЗМІ - розписатися в нескінченному романтизмі. На жаль, але медіа в країні не мають самостійних ресурсів для проведення незалежної політики. У 2001 році Україна могла скотитися до Беларуская формату - контроль державою всього. Передумови були. Це і бажання влади і відсутність власних ресурсів у ЗМІ. До честі старої влади (і це, можливо єдине досягнення клубу президентів), вони допустили інший варіант - створення при кожній ФПГ власного медійного блоку. Але навіть така «свобода кількох гаманців», коли кожен представник великого бізнесу має «кишенькові» інформаційні ресурси дає результат. Конфлікт інтересів вивалює на обивателя хмари «компромату» і «викриттів». Та й саме суспільство звикло посварити владу. Але це фон. Примітно інше - зміна в поведінці деяких можновладців.

З одного боку чиновники і депутати почали спокійніше ставитися до критики. Особливо ті, хто не має довгого політичного досвіду. З іншого вони самі йдуть на контакт. Можна як завгодно довго баламутити щодо міністрів - любителів соціальних мереж. Але, вибачте, мій власний приклад, коли повідомлення одному з керівників митниці через ФБ поклало початок службового розслідування говорить багато про що. Це вже не просто реклама, а робочий інструмент. До речі, зауважте, що у тих же Нацгвардії, МВС проблем побільше, ніж в МО. Але поки військові «закриті» для комунікації і зводять спілкування до «говорить головам» - всі шишки сиплються на них. Ті ж волонтери, до слова, висвітлюючи свою роботу в міністерстві роблять для іміджу оборонного відомства в сотні разів більше, ніж бюджетні кампанії по рекламі армії.

4. Інформація та архіви

Ухвалений нещодавно пакет законів, що стосується історичної пам'яті так само можна віднести до позитиву. Так, саме прийняття було бездумним і досить спонтанним. Увага суспільства, природно, звернулося до заборони реклами нацистської та комуністичної ідеологій, до 9 травня, УПА і так далі. Ключовим же тут, на мій погляд, є інший закон - «Закон про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років».

Це перший крок до відкриття архівів держави. І він у перспективі може суттєво змінити саме суспільство. Спекуляції на тему минулого, які сьогодні подібні «гадання на кавовій гущі» перемінятися аналізом фактів. Причому не тільки по діяльності тих повстанців, але й по особистостям окремих політиків. Ті, кому за 45 починали кар'єру в часи всевидющого ока ГКБ. Можливо, хтось постукував, за кимось стежили. Така фактура, якщо буде опублікована змінить ставлення людей до цілого ряду політиків, бізнесменів. А, враховуючи важливість УРСР в Радянському Союзі (і як наслідок, наповненість архівів в Києві), вплине і на суміжні держави.

Примітно, що наступний крок - зняття грифа «секретно» з частини матеріалів у справі Пукача. Якщо процес продовжитися тими ж темпами, Україна має всі шанси змінити систему взаємодії влади та суспільства. Адже дані вже не поховаєш в архівах.

5. Тарифи

Так, тисячу разів так. Підвищення тарифів на ЖКГ та й не тільки - це величезний крок вперед. Більше того, коли пил від словесних баталій на ТВ-шоу вляжеться, в «сухому залишку» буде позитив. І я кажу тут не тільки і не стільки про гроші в бюджет. Позитив у зміні суспільства. Більше того, сьогодні грошей великі не принесуть. Щоб це зрозуміти вдумаємось в нову систему.

Отже, держава підвищує ціни на енергію для населення (тут все і газ і бензин (транспорт) і електрика). Нові тарифи для звичайного українця, якщо вірити статистиці про доходи, надмірно великі. Держава компенсує втрати субсидіями. На перший погляд нерозумно. Але вся принадність у деталях.

Отже, доходи українців, якщо вірити статистиці малі. З іншого боку є твердження, що понад 60% економіки знаходиться в тіні. Бреше або статистика або ця аналітика.

Для отримання субсидій необхідно заповнити декларацію. В тому числі вказати свої витрати. Якщо доходи малі - за вас платить держава.

У чому ж користь? У цій самій декларації. Ось тільки пару аспектів:

Декларація (або, якщо бути більш точним її перевірка) змусить українця нарешті задуматися про причинно-наслідкового зв'язку в роботі з сімейним бюджетом. Взяв «в конверті» (або на лапу), витратив на дорогу покупку - ті ж зекономлені податки виплатиш у вигляді рахунків за ЖКП. Тримаєш «дві квартирки дітям на виріст» - плати. Немає грошей - здавай квартирантам або продавай.

А якщо реальна зарплата не відповідає реальним витратам - здрастуй податковий інспектор в гостях. Логічно і правильно. Рано чи пізно така схема призведе до того, що частина людей почне замислюватися про користь легальної роботи. А це ті ж гроші на соціалку та інфраструктуру. Але, повторю не зараз а саме раннє, до кінця 2016 року - люди мають властивість сподіватися, що «пронесе». Заповнення декларацій заради субсидій привчить людей до необхідності вести облік доходів і витрат. І, природно, подавати ці самі декларації. Ось вам і найкраща підготовка суспільства до наступного кроку - самостійного загального декларування доходів. За прикладом деяких «західних» країн.
Виходячи з цього я відношу підвищення тарифів до безперечного плюса. Плюса в роботі по зміні суспільства. Оскільки реальних грошей у бюджет це не принесе. Як і не розорить українців - ті у кого дійсно малі доходи залишаться при своїх. Тих, хто «працював не себе нишком» не жаль - підвищені тарифи все ж таки менше штрафу від податкової. І, нарешті, це змусить задуматися про сенс фрази «жити за коштами».

6. Життя за коштами в масштабах країни

Українська економіка була, та й поки залишається, найкращою демонстрацією самообману в масштабах цілої держави. З одного боку надзвичайна енерговитратність, неефективність, просто марнотратство. З іншого - дотації з бюджету на забезпечення прийнятних цін.

Приклад з тим же ЖКГ: українець використовує на 1 людину в 2 рази більше води, в 2-3 рази більше електрики, в 4-5 разів більше теплової енергії ніж середньостатистичний житель ЄС. При цьому українець платить менше. Але собівартість послуг на берегах Дніпра більше, ніж, наприклад у басейні Рейну (загальна витратність економіки). Дельта покривається державою. За рахунок того, що воно не доплачує того ж українцю. Тобто зарплати малі в тому числі тому що українці мало платять за послуги. При цьому держава не обтяжує себе розрахунком реального споживання - знімає з усіх «приблизно порівну».То ж саме в машинобудуванні, в металургії, у видобутку вугілля та інших сферах - важче знайти приклади ефективності, ніж перераховувати проблемні місця. Ключовим для розриву таких хибних кіл «недоплата-дотації-недоплата» є питання «чи можемо ми собі це дозволити?».

До честі влади, вона почала його ставити. Починаючи з ВПК. Згадайте суперечки про танки. Але вартість 1 «Оплот» дорівнює 10-15 модернізованим Т-64. На фронті для початку необхідно кількість. Влада поставила запитання: «чи є гроші на 100-200« Оплотів »?» І вибрала шлях модернізації. Природно, виробляючи і нову техніку.

Але це зокрема. Питання в тому, що робити з фактично збитковою економікою. Починаючи з ціни вугілля. А це в тому числі і металургія та енергетика та ЖКГ.

Спочатку факти: У 2013 році при курсі долара 7,5 тонна донецького вугілля коштувала 1,3-1,4 тисячі гривень. Тобто 160-170 доларів. При цьому за рахунок неефективного управління, системи видобутку значне число шахт дійсно були збитковими. У 2014 вугілля з ПАР (з розвантаженням в Одесі) - 112. Польський «на завантаження» - 92-94 за тонну.

А тепер дії влади. Купувати у тих, хто дає кращу ціну. Самий показовий момент - ситуація з Донбасом. Офіційний Київ готовий був купувати вугілля навіть у сепаратистів. Але за однієї умови - якщо його ціна буде нижчою ніж у конкурентів. Що в принципі і сталося (значна частина «російського» вугілля була здобута в Луганській області). Тобто ефективні шахти отримають гроші (хай і мало) за свою продукцію - збережуть інфраструктуру та видобуток. Дотаційні «помруть природною смертю». Причому Київ не буде виступати в ролі «ліквідатора». І відповідно не буде нести витрат на виплату допомоги по звільненню, безробіття. Там ДНР, ЛНР? - Питання до Захарченко, теслярські і Путіну. Вони «забезпечили» закриття шахт.

Той же підхід починає проглядатися і в інших областях. Не дарма Метінвест, у значній частині сидів на дотаційних галузях вже оголосив про дефолт і намагається реструктуризувати борги. Підхід купуємо там, де це вигідно - один з небагатьох виправданих сьогодні.

Важливу роль в цьому займає інструмент відкритих електронних торгів. Держава поступово змінює законодавство і починає вибирати те, що дешевше і краще. Можливо, «не таке гарне», але головне - функція, а не вид. Природно, поки система тільки вводиться. Але вже дає ефект.

Так, тендерні процедури остаточно зміняться не скоро - надто вже багато нормативних актів - попередники подбали про гарантії для збереження схем. Але справа йде. В тому числі кардинальними заходами. Приклад - ті ж тендери МОЗ. Спроба розплутати вузли інтересів привела до відставок реформаторів. Новий підхід простий - віддаємо закупівлі міжнародним організаціям. І вся схема тендерних комітетів стає непотрібною. Різко, але правильно.

Щоб завершити з прикладами, повернуся до теми ЖКГ. Читаючи про запаси газу, вугілля, порівнюючи його з показниками 2013 я розумів, що взимку опалення буде. Але хвиля «критики» була використана владою для інших цілей - змусити людей задуматися над споживанням. Задати собі питання «чи можу я собі дозволити +26 в квартирі або мені вистачить +20?» У результаті вже навесні сталося нечуване - українці почали обурюватися гарячими (!!!) батареями при теплій погоді.

Таким чином держава початок (поки, на жаль, тільки початок) задавати собі питання «чи можу я собі це дозволити?». Це вже плюс. Але ще більший позитив - влада намагається змусити українців задатися тим же питанням. Причому не тільки у відношенні особистих фінансів, але і державних питань: «чи можу я собі дозволити неефективну економіку»?

7. Банки та курс валюти

Тема обвалу гривні найгарячіша і обговорювана. Біля Нацбанку навіть стоїть намет. Називається голосно - фінансовий майдан. Природно, до Гонтаревої є і буде безліч претензій. Але сміливість у ліквідації проблемних банків і вихід на ринковий курс гривні - безсумнівний позитив.

Так, це боляче, так, це зроблено запізно. Але краще пізно, ніж ніколи. Мати десятки проблемних банків, в які з коду на рік вкідивать суми у вигляді кредитів рефінансування небезпечно. А якщо врахувати, що банки не люблять повертати ці гроші - взагалі безглуздо. Маленький приклад - НБУ не повернуті понад 77 млрд. Грн, виданих до 2010 року. А це, вибачте, 9,6 млрд. Євро або 11,9 млрд. Доларів за курсом того ж 2010.

І те, що Національний банк нарешті поставив собі питання «чи можемо ми собі це дозволити» - позитив. Як і те, що різко, незважаючи на виття, протести й пікети почав різати слабкі банки.

Тепер про гривню. Те, що вона повинна була обвалитися - було зрозуміло давно. Досить підрахувати рівень зовнішньої заборгованості сальдо торгівлі товарами та послугами. Та й ті ж 10 млрд. «Рефінансу». Мильна бульбашка під назвою «гривна по 8» повинен був лопнути і без війни. У НБУ було 2 варіанти. Перший - зменшувати офіційний курс, диктуючи умови ринку і витрачаючи ЗВР на підтримку видимості стабільності. Другий - зробити курс ринковим. І те, що після низки помилок пішли по другому шляху - безсумнівний плюс. Так, погано для тих, хто вірив в «стабільність». Але добре для економіки - лавочка під назвою «можливість купити в НБУ валюту по офіціали» закрилася. Курс єдиний - хочеш купуй, хочеш продавай.

8.Енергетіческій ринок

Для багатьох поколінь українських чиновників (та й для суспільства) ГТС - священна корова. Як і «Нафтогаз», намертво прив'язаний до труби. Підручники кажуть, що держава неефективний управлінець для бізнесу. Українські реалії підтверджують сказане дефіцитом монополіста. Але до всі розмови про необхідність де монополізації ринку закінчувалися виттям «патріотів» не «трожь трубу» і вливанням чергових грошей в «Нафтогаз». Враховуючи залежність країни від поставок енергоносіїв, така схема могла поставити хрест на будь-яких реформах.

Тому робота з диверсифікації поставок і допуск на ринок імпорту незалежних гравців безсумнівний плюс. Причому альтернативні постачальники входять відкрито, а не як компанії-прокладки. Сьогодні, в умовах дефіциту газу, нафти, вугілля та бензину ефект не буде помітний. Але в перспективі 3-5 років це може привести до стабілізації обсягів поставок, цін і умов. А там і до ліквідації монстра під назвою «Нафтогаз» чекати залишиться недовго.

9. Дороги

Дороги в Україні можна охарактеризувати словами одного з автомобілістів в 2011 «якщо можна не їхати - НЕ ехайте». Але для такої країни як Україна мережу магістралей критично важлива. Як для внутрішніх потреб, так і для забезпечення транзиту.

На цьому тлі інформація про те, що:

Мінінфраструктури та Укравтодор переходять на бетон в будівництві доріг міжнародного і національного значення В Україні виникнуть концесійні дороги

для мене стали фантастично гарною новиною. На перший погляд парадоксально. Грошей на дороги немає. Якість покриття жахливе. Будівництво бетонної автостради коштує в 1,5-2 рази дорожче асфальту. А тимчасові витрати в 2-2,2 рази більше.

Все це так. Але якщо подивитися на термін експлуатації, стає явною вигода бетону. Крім того, українці звикли лаяти дороги. Але при цьому на будь-якому складі закривають очі на «перевантаження» при відправленні фури. І тут виникає формат концесії. Хочеш їхати швидко і з комфортом - плати. Не хочеш - вперед на сільські путівці. Але там штрафи (великі) за перевантаження. Вже добре.

Але значення бетонних доріг варто оцінювати з урахуванням ще одного фактора. У країні криза. І до осені 2015 будівельний ринок «ляже» повністю - 2 роки падіння економіки не мають до нових масштабних проектів. А тепер озирніться навколо. Скільки будівельних компаній, скільки там працівників. І якщо їм не дати новий ринок - здрастуй друга хвиля кризи.

Що таке бетонна дорога. Це як мінімум метал і бетон (не рахуючи автопрому, машинобудування, інжинірингу та безлічі інших галузей). А так же людської руки. Які поки що будують будинки, торгові центри. Таким чином державний огрядний проект або, якщо хочете, вливання грошей в бетон дорожньої інфраструктури стає з одного боку методом запобігання кризи коли один проект потягне за собою багато галузей. З іншого - роботою на перспективу для всієї країни.

Так, на початковому етапі це зажадає бюджетних грошей. Так, перші дороги будуть будуватися дуже довго (технологій то поки своїх немає). Але, якщо будуть вироблені нормальні норми для концесіонерів прийдуть і зовнішні фінанси. А це вже, вибачте, інвестиції в інфраструктуру цілої країни.

Тому дії Мінінфраструктури для мене є типовим прикладом того, як кілька чиновників простим рішенням можуть принести велику користь.

9. Перші кроки по деолігархізації

Олігархи і Україна давно стали синонімами. Але такий формат «клаптикового держави» веде в глухий кут. З іншого боку «розкуркулення» багатіїв принесе більше шкоди ніж користі. Навіть всі їхні активи не покриють навіть квартального дефіциту, наприклад, пенсійного фонду. А відбирання власності, більшовизм чистої води, відлякає інвесторів. Ідеальний варіант - перетворення олігархів у звичайний великий бізнес, який грає за правилами. Навіть більше, в перспективі Україна повинна мати свої ТНК. І теперішні ФПГ можуть стати зародками таких корпорацій.

Питання лише в тому, як змінити правила гри. Причому для всіх. Зміна в закон про акціонерні товариства, законодавче посилення відповідальності «пов'язаних з банками осіб», рішення Кабміну стягувати плату з компаній за користування ГТС (а в перспективі і іншою інфраструктурою) свідчить про те, що рух почався.

Так, 2013 і 2014 змінив щабель впливу різних олігархів. Але не позбавив їх такого. Тому рішення лютому-квітні 2015 (у тому числі прийняття закону противником якого був Коломойський) дорогого коштує.

І судячи з першої реакції великого бізнесу, різкого протидії не буде. Олігархи скоріше будуть спостерігати над подальшими діями. І якщо влада буде твердою, ймовірність ідеального для України вирішення проблеми великого бізнесу стає цілком реальною вже в 2016-2017 рр. І це не означає розкуркулення. Якщо бізнес буде працювати за правилами держави, то і Україна буде підтримувати колишніх олігархів в боротьбі за зовнішні ринки і олігархи України.

10. Антикорупційне бюро

Те, що такий орган створюється - вже позитив. А те, як він створюється - позитив подвійно. Так, з термінами вийшла «невдача» - довго готували. Але сам факт створення фактично силовий шляхом відкритого та публічного конкурсу - новаторство для України. Природно, що очікувати негайних результатів наївно. Бюро структурно оформитися не раніше осені. Але якщо і подальша робота буде проводиться в подібному стилі, можна буде тільки порадіти за Україну.

Текст можна було б продовжувати. Але в заголовку стоїть цифра 10 - такою кількістю і обмежуся. Так, мої висновки, можливо не сподобаються. Але навіть лікування нариву на тілі людини часто проходить хірургічним шляхом. Це боляче. А тут йде лікування країни та суспільства.

Що робити? Мовчки терпіти? Терпіти - так. Шукати можливості для себе - 1000 разів так. Але мовчати - 1000 раз ні. Навіть у перерахованих 10 пунктах зроблені тільки перші кроки. Будь-яка влада схильна до пошуку найпростішого і самого спокійного рішення. Тому терпіти, стежити й думати. Якщо влада помиляється - поправляти. Не чує - говорити голосніше. Якщо вже зовсім глуха... хоча сумніваюся: досвід золотого батона ще свіжий.

Буде складно, буде неприємно. Як мінімум рік-два. Але потім все буде добре. Все буде Україна!

Підписуйтесь на новини UkrMedia в Telegram
Схожі
Останні новини
Популярні
Зараз читають